Поки Соломія проходила лікування, перед керівництвом лікарні постало питання, на яке не знаходилося простої відповіді. Потрібно було встановити, яким чином живе немовля могли визнати мертвим і чому помилку не помітили раніше. Медики, які брали участь у пологах і реанімації, не змогли одразу пояснити те, що сталося. Офіційний висновок, який ще недавно здавався остаточним, тепер сам став предметом перевірки.
Для Оксани й Богдана це розслідування залишалося важливим, але в перші години все інше відступило перед станом доньки. Вони спостерігали, як лікарі борються за її життя, і поступово звикали до думки, що надія повернулася. Ще зовсім недавно подружжя вважало Соломію втраченою, а тепер чекало звісток із реанімації й чіплялося за кожне підтвердження того, що дівчинка дихає.
Богдан зізнавався, що не здатен знайти розумного пояснення. За його словами, те, що сталося, можна було назвати лише Божим дивом. Намагаючись осмислити пережите, він повертався до одного: донька, яку вони збиралися ховати, виявилася живою саме в ту мить, коли мати прийшла з нею попрощатися.
У лікарні тим часом розпочалося службове розслідування. Потрібно було відновити послідовність дій персоналу, перевірити рішення лікарів і визначити, хто несе відповідальність за страшну помилку. Представник регіональної служби охорони здоров’я Андрій Коваленко публічно заявив, що причетні працівники мають відповісти за допущені порушення. Сам факт того, що дитина опинилася в морзі живою, не можна було залишити без ретельної перевірки.
Однак ані розслідування, ані заяви посадовців не могли змінити того, що Соломія й далі перебувала між життям і смертю. Її стан вдалося стабілізувати, після чого лікарі змогли планувати переведення й подальше лікування. Стало зрозуміло, що дівчинці потрібен спеціалізований центр, оснащений сучасним неонатологічним обладнанням. Було ухвалено рішення перевезти її до лікарні в іншому великому місті…
