Соломія справді прокинулася в них на очах. Усього кілька хвилин тому Оксана спускалася до моргу, щоб назавжди попрощатися з донькою, а тепер бачила, що дівчинка жива. Богдан також завмер, не в змозі вимовити ані слова. Надто різким був перехід від цілковитої безнадії до того, що не вкладалося в жодне розумне пояснення.
Поки батьки стояли, паралізовані потрясінням, брат Оксани зреагував швидше. Він обережно підняв Соломію з труни й, не гаючи часу, побіг до відділення для новонароджених. У ту мить ніхто не обговорював, яким чином могла статися помилка. Головним було якнайшвидше передати малечу лікарям і не втратити дорогоцінні хвилини.
Поява дитини, яку тривалий час вважали мертвою, приголомшила медичний персонал. Лікарі знову оглянули дівчинку й підтвердили: Соломія жива. Після цього її негайно помістили до відділення інтенсивної терапії. Маленьке тіло було сильно переохолоджене, тому зігрівати його потрібно було обережно. Водночас дитині необхідно було забезпечити кисень, харчування й постійне спостереження.
Поряд з екстреною допомогою розпочалися обстеження. Лікарям належало з’ясувати, якої шкоди могло завдати перебування в холодильній камері моргу, що тривало понад дванадцять годин. Недоношеність сама по собі робила стан украй тяжким, а тривале переохолодження додавало нову небезпеку. Кожну дію тепер виконували особливо уважно, бо організм дівчинки залишався надто слабким.
Оксана й Богдан були поруч, усе ще не здатні повністю осмислити те, що сталося. Їхню доньку спершу оголосили мертвою, потім поклали в труну, а через довгі години вона розплющила очі після материного дотику. Радість змішувалася з жахом перед тим, що Соломія встигла пережити. Батьки розуміли лише одне: дитина виявилася живою, і тепер лікарі мають зробити все, щоб урятувати її…
