Переведення до спеціалізованої лікарні давало надію, бо в новому відділенні були необхідні умови для допомоги глибоко недоношеним дітям. Оксана намагалася вірити, що найстрашніше залишилося в холодному приміщенні моргу й більше не повториться. Але організм Соломії був ослаблений передчасним народженням і тривалим переохолодженням. Навіть після стабілізації її життя залежало від постійного нагляду й роботи медичної апаратури.
Через кілька днів сталося нове випробування. Соломія раптово перестала дихати. Через крововилив у легені зупинилося серце, і лікарям довелося проводити складну серцево-легеневу реанімацію. Для Оксани світ знову завмер. Вона вже один раз отримала звістку про смерть доньки й тепер боялася, що дивовижне повернення виявиться надто коротким.
Медикам вдалося відновити серцебиття, але наслідки зупинки виявилися вкрай тяжкими. Батькам повідомили, що мозок дитини зазнав незворотних ушкоджень. За оцінкою фахівців, нормально функціонувало лише близько десяти відсотків мозку. Ця новина не перекреслювала самого факту порятунку, але показувала, якою високою ціною Соломії далася чергова боротьба за життя.
Наступні вісім тижнів дівчинка провела в спеціалізованій лікарні. Кожен день приносив тривогу, однак поступово з’явилися перші обнадійливі ознаки поліпшення. Соломія міцнішала й потроху набирала вагу. Для здорової дитини такі зміни могли б здатися природними, але кожен набраний грам ставав для її близьких маленькою перемогою.
Для Оксани вісім тижнів злилися в безперервне очікування лікарських новин. Вона боялася зарано радіти поліпшенням, але помічала кожне підтвердження того, що донька стає сильнішою. Навіть невеликий успіх допомагав їй витримувати тривогу й зберігати надію, хоча тяжкий прогноз, як і раніше, залишався незмінним. Попри втому, Оксана була поруч із малечею.
Оксана стежила за диханням доньки, за її реакціями й за тим, як змінюється стан. Спокійно радіти вона вже не вміла: за кожним поліпшенням боялася нового ускладнення. І все ж поступово страх почав сусідити з надією. Особливо важливим стало те, що Соломія змогла харчуватися грудним молоком. Після всього пережитого це виглядало добрим знаком і давало матері сили й далі чекати…
