Життя без прикрасЗа годину біля криниці, подалі від хвіртки, зупинилася стара червона машина, забризкана багнюкою до самих шибок. Олена дісталася до хати через город, у гумових чоботях. Невисока, міцна, коротко підстрижена, вона заговорила з порога так голосно й швидко, що господиня скривилася.
— Марина де? Маринко!
Марина підвелася з лави їй назустріч, ухопившись за стільницю. Побачивши це, Олена завмерла у дверях, ніби налетіла на стіну.
— Ти… на ногах?
— На ногах.
Марина розплакалася. Подруга кинулася її обіймати, і вони стояли посеред хати, погойдуючись, а Антоніна Яківна мовчки промокала очі кутиком хустки.
Потім умостилися втрьох за столом. Повторюючи свою розповідь, Марина говорила скупіше й сухіше. Олена не перебивала, робила нотатки в блокноті, двічі крізь зуби вилаялася. Про Люду поки не згадували: так попросила Антоніна Яківна.
— Давай розберемося без складних слів, — сказала Олена, відкладаючи ручку. — Що в тебе є? Бабусин будинок за заповітом. Спадщину ти прийняла, свідоцтво отримала, право власності зареєструвала. Подружньої частки Артема там немає. Успадковане належить лише тобі, заміжня ти чи ні. Зараз він навіть на найменшу частину цього будинку претендувати не може.
— Це я знаю.
— Дослухай. Тепер про інше. Якщо з тобою щось станеться, а заповіту немає, успадковуватимуть за законом. Діти, чоловік, батьки — перша черга. Дітей у вас немає, тому матері й Артемові дістанеться по половині. Йому й такий результат вигідний, але чекати доведеться пів року. Та ще мама може затятися, відмовиться продавати. А берег, наскільки я розумію, йому потрібен якнайшвидше.
— Через інвесторів. Він казав: не оформимо ділянку до кінця року — вони підуть.
— Отже, треба домогтися від тебе дарчої, поки ти жива й при свідомості. Думаю, будинок попросять подарувати не самому Артемові, а фірмі. Так для нього чистіше вийде. Нотаріус посвідчить угоду, її зареєструють — і берег у нього. Хоч би що потім із тобою сталося, на власність це вже не вплине.
— А якщо підписати, а потім сказати, що змусили?
— Оскаржити угоду через погрози чи обман можна. Тільки доведеться судитися, доводити, витратити роки. І насамперед… — Олена подивилася їй просто в обличчя. — Тобі треба залишитися живою. А з того, що ти почула, випливає, що він цього не передбачає.
Марина кивнула.
— Що мені зараз робити?
— Є три кроки. Перший — подати заяву про заборону правочинів без твоєї особистої участі. Щоб ніхто не міг діяти ні за довіреністю, ні через посередника: тільки ти сама. Від підробленого підпису це захистить. Або від спроби підписати за тебе, поки ти… — Олена затнулася. — Наприклад, непритомна. Від того, що тебе змусять власноруч підписати, такий захід не врятує. Але хоч одні двері зачинимо. Подати можна в конторі, де приймають документи на реєстрацію нерухомості, або в нотаріуса. Другий крок — заповіт. Хоч завтра складаєш новий і залишаєш будинок кому вибереш. Спадкоємицею можеш призначити мене чи Антоніну Яківну, а можеш усе притулку для собак заповісти. Тоді після твоєї смерті Артемові нічого не дістанеться. Але заповіт таємний, за твого життя йому про нього не повідомлять. Отже, стримати його він не зможе, лише не дасть отримати те, на що розраховував. Третій крок — поліція. Заява про те, що ти підозрюєш чоловіка в пошкодженні гальм і підготовці твого вбивства.
Олена зітхнула й продовжила:
— З місцевими ось яка біда: насамперед йому зателефонують. Не зі зла, тут так звикли. А він повторить усе, що сьогодні Антоніні Яківні розповідав. Травма голови в дружини, страхи, манія. Виписки про струс покаже. Їм легше буде прийняти його пояснення. Розмову в гаражі ти чула сама, підтвердити нікому. Самих твоїх слів недостатньо, Марино. Нам потрібні докази, які можна пред’явити.
У хаті всі замовкли.
— Машини вже немає, — повільно промовила Марина. — Артем сказав, її через місяць після аварії на запчастини розібрали.
— От і все, — озвалася Олена.
Марина опустила голову, але відразу звела її.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.