Розширене засідання комісії призначили на вівторок у конференц-залі регіонального управління охорони здоров’я.
Людей було чоловік двадцять. Літній хірург з області сидів у першому ряду й цього разу дивився не в стіл. Марина говорила сімнадцять хвилин.
Вона поклала на стіл завірену копію з бібліотеки. Наклад, обов’язкова розсилка, дата, прізвища в порядку авторства. Поклала поруч сторінку з книжки Черненка, ту, де виноска на публікацію дворічної давності стоїть під схемою з роботи, виданої на два роки раніше, і де наприкінці надрукована подяка Марині Сергіївні Дорошенко.
Поклала протокол повторної операції з його власним підписом і його власною припискою. Вона говорила рівно й коротко, як говорила завжди, і в залі поступово перестали шарудіти.
«Перепрошую, — сказав літній хірург, коли вона закінчила.
«Я правильно зрозумів? Ви стверджуєте, що метод, яким користуються вже шість років, розроблений вами?» «Так». «Тоді запитання просте. Чому ви вісім років мовчали?» «Бо мені сказали, що я вбила дитину», — сказала Марина.
«І я в це повірила».
У залі стало дуже тихо. Жінка з управління перегорнула збірник і подивилася на Черненка.
«Ігорю Васильовичу, вам є що пояснити?» Черненко встав. Він не пішов до трибуни, він стояв на своєму місці в другому ряду й тримав руки перед собою, зчепивши пальці. «Є», — сказав він.
«Усе, що вона зараз сказала про тези, правда…»
Зал заворушився.
«Вона була першим автором, і це правильно, — провадив Черненко. — Вона рахувала, вона блискуче рахувала».
«Я ніколи цього не приховував, я й у книжці їй подякував. Ви самі бачите, ось вона, сторінка. Я вам більше скажу».
«Якби Марина Сергіївна прийшла до мене вісім років тому й сказала: “Ігорю Васильовичу, включіть мене до числа авторів патенту”, я б включив і не скривився». Він помовчав. «Вона не прийшла».
«Вона в цей час перебувала під розслідуванням за фактом смерті дитини на її столі. І я, як керівник, був зобов’язаний обирати: гальмувати впровадження методики, яка відтоді врятувала, я не перебільшую, кілька сотень дітей, чи довести її до клініки без імені людини, відстороненої від хірургії».
«Я обрав друге. Вважайте це підлістю, я не сперечатимуся. Я це вже вісім років із собою ношу».
Жінка з управління повільно поклала ручку. Це була саме та секунда, на яку Марина чекала вісім років. У залі двадцять людей, і половина з них уже дивиться не на неї, а на нього.
«Але», — сказав Черненко. Він розчепив пальці, нахилився й дістав із портфеля тонку папку. «Я прошу комісію долучити».
Він поклав її на стіл. Копії матеріалів щодо ДТП восьмирічної давності, які йому вдалося отримати. «Ігорю Васильовичу, це до чого?» «До запитання, яке вам однаково поставлять у суді».
Він випростався. «Тут прозвучало, що Марина Сергіївна вісім років мовчала, бо їй сказали, що вона вбила дитину. Я хочу, щоб комісія знала. За пів року після того розслідування вона сіла за кермо, чотири години вела машину трасою й потрапила в аварію, у якій загинув її чоловік. Вона була за кермом. У справі жодних порушень не встановлено, я це підкреслюю, жодних. Її ніхто ні в чому не звинувачував». Він повернувся й подивився на неї вперше за все засідання. «Я кажу про це не для того, щоб її принизити», — сказав він тихо.
«Я кажу, бо знаю її вісімнадцять років. Вона блискуча людина з однією властивістю. Вона завжди впевнена, що впорається. Завжди. Їй казали: їдь потягом; їй казали: не підходь до столу; їй казали: не втручайся в рішення щодо хлопчика. Вона щоразу вирішувала сама й щоразу була впевнена, і одного разу це коштувало життя людині, яку вона любила найбільше на світі».
Він сів. «І тепер ви вирішуєте, — закінчив він, — пускати її назад до операційного столу чи ні». Марина сиділа й слухала, як у залі шарудять паперами.
Вона хотіла встати й сказати, що він бреше, що він усе вивернув. Але він не вигадав жодного факту. Він лише переставив причини й наслідки так, що її спроба зупинити перевезення стала ще одним самовільним рішенням.
Це була її правда, та сама, яку вона вісім років тримала під ліжком у коробці з-під взуття. Він вийняв її й поклав на стіл, як виймають чужу річ із чужої кишені.
Засідання перенесли…
