Життя без прикрасВін не відповів. Я побачила лише, як у нього на вилицях заходили жовна.
Зі швидкої вийшла повна немолода фельдшерка в синій куртці поверх халата. Окуляри сиділи на самому кінчику носа; дивилася вона понад ними. Забрала в Олени малюка, тут-таки на морозі відгорнула ковдрочку, швидко оглянула й закутала назад.
— Рожевенький, дихання добре. Пологи хто приймав?
— Я.
Вона затримала на мені погляд поверх окулярів.
— Клавдіє Анатоліївно? Із Вербовежок? Бабуся мені про вас розповідала. Ви в неї у вісімдесят шостому мою маму прийняли. — Фельдшерка кивнула. — Ходімо, матусю треба на ноші, маленького — у бокс. Хтось із нами поїде?
— Я поїду, — сказала Олена.
Фельдшерка оглянула нас усіх — доньку, мене, Настю, Миколу — і розпитувати не стала. Мабуть, усяке їй доводилося бачити.
Коли Настю переклали на ноші, вона вхопила мене за рукав.
— Бабусю, приїдете до мене?
Удруге вона назвала мене бабусею. Я тільки кивнула: голос не слухався.
— А ви? — запитала вона Миколу.
Він стояв біля кошівки, великий, незграбний.
— Приїду, обов’язково. Сьогодні, щойно дорогу розчистять.
— Можна ваш телефон? Мій у мами. Мені одній людині зателефонувати треба.
Микола дістав з-за пазухи старенький телефон із тріснутим екраном. Настя швидко набрала знаний напам’ять номер, піднесла до вуха й стала чекати.
— Руслане, це я… — Пауза. Я помітила, як здригнулися її губи. — Ні, Руслане, усе це брехня. Я нічого не робила, потім поясню. Зараз послухай мене: у тебе сьогодні під ранок син народився. Так, живий, здоровий. Я тут, у районі, мене зараз до районної лікарні повезуть. Приїжджай. Будь ласка, Руслане, приїжджай.
Телефон вона повернула Миколі. По щоках котилися сльози, але витирати їх Настя не стала.
— Він приїде. Сказав, що їде.
Ноші всунули у швидку, Олена з дитиною піднялася слідом. Зачинилися дверцята. Машина розвернулася і з синіми спалахами поїхала смугою, яку нещодавно розчистив грейдер.
— А мені тепер що робити? — розгублено запитав водій, дивлячись їй услід.
— Слідом їдь, — відповів Микола. — Твоя машина на ходу?
— На ходу.
— Ну то й наздоганяй.
Хлопець побіг до позашляховика, зняв трос, сів за кермо й поїхав. Тракторист махнув нам рукою й теж рушив.
Біля повороту залишилися ми двоє. Снігохід тихо гуркотів, порожні сани-кошівка стояли з відкинутим брезентом. Я ніяк не могла змусити себе ступити крок.
— Сідай, Анатоліївно, змерзнеш, — сказав Микола.
Я забралася на овчини. Він вмостився на снігоході, але газу не додав: усе дивився вздовж траси туди, де зникла швидка.
— Миколо.
Він повернув голову.
— Навіщо ти двадцять років після хуртовин до мене їздив? Доріжку розчищав… Я тобі життя зіпсувала, а ти все одно приїжджав.
Він відповів не відразу.
— Ви ж зовсім самі залишилися. І діда мого доглядали, коли він помирав. Я повернувся, мені Оксана Михайлівна розповіла: Клавдія Анатоліївна щодня до нього ходила, до останнього. З ложечки годувала, мила, очі йому закрила. А я не встиг. — Він помовчав. — Ще думав: Олена б так хотіла. Живе там, у місті, своїм життям, мене бачити не хоче — що ж. Але мати в неї тут сама. Хоч доріжку розчищу.
Тут я вперше за ранок заплакала. Сиділа на його овчинах біля порожньої траси й плакала так, як, мабуть, від самого від’їзду Олени не плакала.
Микола зліз, підійшов до мене. Постоявши трохи, незграбно примостився на краю кошівки й опустив на моє плече теплу важку долоню.
— Гаразд, Анатоліївно, що вже тепер. Онук у мене є, у тебе правнук. Живий, чула, як кричав?
— Онук… У тебе тепер онук, Миколо.
— Онук, — повільно промовив він, наче пробуючи слово на смак. — І донька двадцятирічна. Щоб тебе, Клавдіє Анатоліївно…
Злості в його голосі не було, сказав майже лагідно. Потім підвівся й пішов до снігохода.
— Додому поїдемо. Мені в майстерню треба, сани робити.
— Які?
— Дитячі. Справжні, з кінською головою. Я йому двадцять років тому обіцяв. Давно пора.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.