Життя без прикрасМикола підійшов до ліжка й завмер, не знаючи, куди подіти власні руки. Величезний чоловік, сорок один рік, із тих, хто не відступав перед зустрінутим у лісі ведмедем.
— Можна? — запитав він.
— Що?
— На малюка подивитися можна?
Настя відігнула ковдрочку. Син спав, піднявши до обличчя стиснуті кулачки. Зморщений ніс, губи бантиком, упоперек чола зморшка — як у сердитого дідка. Микола довго дивився, потім обережно потягнувся пальцем до кулачка, наче боявся щось зламати. Малюк уві сні розтиснув пальці й обхопив його палець.
Микола не плакав. Мені здається, він узагалі не вміє плакати. Тільки протяжно видихнув, наче випустив разом повітря, яке близько двадцяти одного року тримав у грудях.
— Візьми санчата, — сказав він Насті, кладучи іграшку біля дитини на ковдру. — Вони твої. Я ж тобі їх віз. Близько двадцяти одного року добирався.
Вона притиснула санчата до грудей поруч із сином. Лише тоді заплакала — беззвучно. На табуреті плакала Олена, досі затуляючи обличчя. Я стояла між ними й не знала, до котрої підійти. Сама жодна до мене не підійшла б. Це я розуміла.
Першим зібрався Микола. Випростався, перевів погляд із немовляти на Настю, потім на мене.
— Ти казала, їм обом лікар потрібен.
— Потрібен, і якнайшвидше. Він хоч трохи, та недоношений. Було обвиття пуповиною, закричав не відразу. Треба оглянути і його, і матір. Я ж не лікар.
Зв’язок нарешті з’явився. Діставши з-під ікони телефон, я стала біля вікна: на екрані з’явилася одна поділка, за нею друга. До швидкої додзвонилася з третьої спроби. Жінці із сонним голосом пояснила:
— У Вербовежках удома пологи прийняли. Хлопчик. Матері двадцять років. Поки наче все гаразд, але потрібен огляд.
— Вербовежки, на правому березі? Жінко, там же не проїхати! Після такої хуртовини наші машини туди не дістануться. Грейдер на трасу вийде до обіду, до вас дійде, може, завтра, може, післязавтра. Якщо обоє в порядку, тримайте в теплі. Грудьми годуйте, за диханням стежте.
— Я сорок років пологи приймаю, це знаю. Мені потрібен лікар, а не поради.
— Немає транспорту, який до вас добереться. Зумієте вивезти до повороту на трасі — там заберемо.
Закінчивши розмову, я повернулася до Миколи.
— Біля повороту підберуть. Якщо довеземо.
Він кивнув, неквапно надів шапку.
— Довеземо. По кошівку з’їжджу.
Ці великі сани він три роки тому змайстрував для туристів. Високий плетений кузов, усередині повсть, на дні овчини, зверху відкидається брезентове накриття. На свята, на Масницю, Микола возив кошівку до міста й катав дітей по колу, запрягаючи коня Лугових. Тепер причепив її до снігохода.
На Настю надягли все тепле, що знайшлося: мої валянки й кожушок, закутали двома хустками. Хлопчика я загорнула спершу в ковдрочку, потім у пухову хустку й стару овчинну безрукавку. Видно було тільки личко; його теж прикрила краєм.
Микола виніс доньку з хати на руках, як маленьку, вмостив на овчинах. Я залізла поруч і забрала малюка до себе під кожушок. Олена не сходила з ґанку.
— З нами їдеш? — запитав її Микола.
Вона не відповідала.
— Мамо, поїхали, будь ласка, — покликала Настя з-під накриття.
Тоді Олена спустилася й сіла навпроти мене. Коліна майже торкалися: за весь цей двадцять один рік ми не сиділи так близько. Микола опустив накриття, завів мотор і повіз нас до траси.
Вибрали шлях по річковій кризі — коротший і рівніший. Річка взимку замерзала міцно, витримувала вантажівки. Перед нами лежала незаймана біла цілина. Снігохід тягнув сани крізь сніг, наче човен крізь воду.
Настя дрімала між нами, прихилившись до плетеного боку кошівки. Біла, як папір. Я раз у раз поглядала на неї: після пологів, особливо в перші години, і кровотечі треба остерігатися, і слабкості. Під брезентом трималося тепло від нашого дихання, у напівтемряві біля моїх грудей посопувала сонна дитина.
— Дай мені його, — раптом попросила Олена. Я глянула на неї, і вона повторила: — Мамо, дай. Я ж іще жодного разу його не тримала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.