Життя без прикрас— Олексію. — Її голос пролунав як удар лопатою по мерзлому ґрунту. Чітко, глухо й безкомпромісно. — Якщо ти зі своєю мамкою ще раз спробуєш залізти зі своїм калькулятором у мій гаманець, то підеш винаймати квартиру за свої гроші без мене в сусідньому мікрорайоні, і тоді зможеш віддавати Тамарі Антонівні всі свої заощаджені шкарпетки. Розмову закінчено.
Вона поставила перед ним тарілку з таким стукотом, що макарони підскочили. Олексій був розтулив рота, щоб обуритися такою зухвалістю дружини, але наразився на її погляд. У цьому погляді не було звичної побутової втоми. Там була залізна арматура. Він мовчки проковтнув їжу, згріб розрахунковий листок і пішов до кімнати, голосно тупаючи капцями на знак протесту.
Уранці Ірина пішла на роботу, як завжди. Настрій був бадьорий. На роботі планувалися великі збори з керівництвом підприємства, де треба було захищати плани на наступний рік. Олексій, як завжди, вийшов на пів години раніше. Ірина зачинила двері, звичним рухом набрала код на панелі сигналізації. Механічний голос пискнув, підтверджуючи взяття під охорону, клацнув замок.
Нарада почалася рівно о десятій годині. У величезній залі зібралися всі начальники відділів. Гудів кондиціонер, шелестів папір. На екрані змінювалися слайди з графіками. Ірина, знаючи суворість формату, заздалегідь перевела телефон у режим польоту й сховала його глибоко в кишеню піджака. Ніщо не мало порушити її зосередженості.
Десь посеред доповіді, коли обговорювали закупівлю нових матеріалів, важкі дубові двері переговорної різко сіпнулися. Секретарка в коридорі тоненько пискнула, намагаючись когось затримати. Двері з гуркотом розчахнулися навстіж. На порозі стояв Олексій. Видовище було жалюгідне й дике водночас. Його ідеальний випрасуваний костюм держслужбовця зім’явся, ніби він спав у ньому на вокзалі. Краватка теліпалася на шиї кривою петлею. Обличчя кольором нагадувало сиру погано обскубану курку, а чолом котилися величезні краплі поту. Він важко дихав, шалено водячи очима по залі, доки не натрапив на Ірину.
— Ірино! — Його голос зірвався на вереск, змусивши половину керівників здригнутися. — Ірино, бігом до відділу поліції, там маму поліцейські схопили й у клітку посадили.
У залі запала така густа й в’язка тиша, що було чути, як гуде лампочка під стелею. Тридцять пар очей втупилися в Ірину. Вона не змінилася на обличчі, машинально закрила блокнот, рівним кроком підійшла до начальника.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Нахабство не має меж.