Життя без прикрасІрина взяла пакет. Сперечатися з цим залізобетонним хамством було безглуздо. Вона просто розвернулася й пішла до дверей.
— І щоб до завтра оплатила мої квитанції, інакше я синові все вискажу! — долетіло їй у спину.
Вийшовши на вулицю, Ірина вдихнула холодне повітря. Усередині була кришталева, неймовірно спокійна ясність. Більше жодних компромісів, жодних «потерплю заради миру в сім’ї». Миру не було. Був зручний сервіс із викачування з неї ресурсів.
Вона прийшла додому, зробила собі міцний чай і сіла за ноутбук. Відкрила таблицю в Excel. Дві години вона скрупульозно збирала всі банківські виписки за рік, зводила дебет із кредитом. Суми вимальовувалися значні. Вона переплатила понад домовлене разів у півтора. Постійні «докинь на ремонт», «додай на балкон», «оплати чеки з будівельного». Чоловік повернувся пізно, був у чудовому настрої, пах дорогими чоловічими парфумами, вочевидь, знову заїжджав у бар із друзями.
Тиждень минув у напруженій тиші. Ірина перестала готувати вечері на двох. Вона купувала саме ті продукти, які їла сама. Діма спочатку намагався обурюватися, знаходячи в холодильнику тільки самотній йогурт і шматок сиру, але, наштовхнувшись на крижаний погляд дружини, волів замовляти доставку піци зі своєї кишені.
Настало двадцяте число, день зарплати Ірини. Увечері Діма сидів на дивані, гортаючи стрічку новин у телефоні. Кіт Барсик із зосередженим виглядом дер кігтеточку, час від часу скоса поглядаючи на господаря. Ірина спокійно прасувала спідницю на завтрашній робочий день. Чоловік відклав телефон, поліз у кишеню штанів і дістав складені вчетверо папірці. З удавано поважним виглядом він підійшов до прасувальної дошки й кинув їх перед Іриною. Це були квитанції: житлово-комунальні послуги, світло, вода, утримання будинку й навіть якийсь цільовий збір на озеленення території елітного ЖК. Загалом на вісімнадцять тисяч.
— Що це? — Ірина вимкнула праску й подивилася на папірці.
— Плата за мамину квартиру. — Діма заклав руки за спину, прибравши позу суворого вчителя. — Мама вчора плакала. Вона вважає твою поведінку просто огидною. Ти її ображаєш.
Ірина повільно сперлася руками на прасувальну дошку. Час у кімнаті ніби зупинився.
— Я не зрозуміла. Я ображаю твою маму тим, що сплачую іпотеку за її квартиру?
Діма подався вперед. Його обличчя почервоніло від праведного гніву.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.