Два роки я працювала за двох заради квартири чоловіка, але після розлучення його мати й далі розпоряджалася моїми грошима

Секунд десять Наталія просто дивилася на жінку перед собою. Мозок відмовлявся обробляти такий рівень нахабства. Ми порадилися. Згоден прийняти вибачення. Тобто чоловік зрадив, облив брудом, а вибачатися має вона. Ще й подарувати їм понад два мільйони зверху за велику честь прати Ромині шкарпетки.

А потім Наталія розсміялася. Це не був істеричний смішок чи скромна усмішка, схована в долоні. Вона сміялася вголос, заливисто, закидаючи голову назад. Сміх був такий щирий і гучний, що охоронець біля ескалатора навіть ступив у їхній бік. Людмила Григорівна зблідла. Її тріумфальна поза дала тріщину. Вона очікувала сліз каяття, ну чи хоча б несміливих переговорів.

— Ти чого регочеш, ненормальна? — нервово смикнула плечем свекруха, озираючись на всі боки. — Я тобі діло пропоную. Ти сама винна, що він гульнув. Треба було стежити за собою.

Наталія нарешті відсміялася, змахнула сльозинку, що виступила в кутику ока, акуратно поправила ідеальну укладку й підійшла впритул до Людмили Григорівни.

— Значить так, делегатко переговорного процесу. — Голос Наталії раптом став жорстким, сталевим і дуже тихим. У ньому більше не було ні краплі гумору. — Слухай мене уважно. Передай своєму синочкові, що коли він до кінця цього місяця не внесе хоча б половини боргу, то судові виконавці розпочнуть процедуру виставлення його обожнюваної іпотечної однокімнатки на публічні торги.

Свекруха відсахнулася, немов її вдарило струмом. Її обличчя з блідого стало попелястим.

— Як на торги? — пролепетала вона, втрачаючи всю свою пиху. — Це єдине житло. Не мають права.

— Ще й як мають. Квартира в заставі в банку, і борг за виконавчим листом висить. Судові виконавці заарештують рахунки, потім майно. Банку теж проблеми не потрібні. Її пустять із молотка за копійки. Частину забере банк на решту іпотеки, частина піде мені на погашення боргу. — Наталія мило всміхнулася. — А Ромочка залишиться ні з чим.

Вона відпила охололої кави й подивилася на геть розчавлену правдою жінку.

— Тож, Людмило Григорівно, час вам не мої вибачення приймати, — Наталія дзвінко клацнула нігтем по паперовому стаканчику, — а готувати розкладачку у своїй кімнаті для вашого синочка-хокеїста. Будете разом вечорами телевізор дивитися й розповідати одне одному, які ви розумні.