Життя без прикрасВідповіді не було.
— Де в документах частина призначень?
Вона й далі мовчала.
— І навіщо Павлові знадобилися вночі неправдиві висновки про мене?
— Тому що ти небезпечний.
— Для кого? — Я витримав паузу. — Для тебе.
Обличчя Лариси перекосилося.
— Ти завжди вважав себе розумнішим за всіх. Робота, розрахунки, проєкти — ось усе твоє життя! А що діялося в сім’ї, ти й гадки не мав.
Вона влучила точно. Це була правда, хоча вже нічого не змінювала.
— Не мав, — погодився я.
З її обличчя було видно, що такої відповіді вона не очікувала.
— Я надто довго тобі довіряв. Працював, коли слід було бути поруч із сином. Віддав тобі всі рішення щодо його лікування й не перевіряв пояснень.
Максим подивився на мене.
— Це моя провина, — продовжив я. — Але далі я цього не допущу.
— Зручно, — усміхнулася Лариса. — Тепер удаватимеш ідеального батька?
— Ні. Я більше не дам тобі шкодити йому.
У коридорі почувся рух. Один співробітник підійшов до Лариси й повідомив, що на підставі отриманих матеріалів їй необхідно пройти з ними для подальших процесуальних дій. Вона спершу не зрозуміла, куди, і він спокійно пояснив.
— Мене збираються затримати? — Її обличчя змінилося.
— Зараз вам пояснять порядок.
— Через слова мого божевільного чоловіка?
— За матеріалами перевірки.
Вона різко повернулася до Павла.
— Павле, скажи їм!
Він мовчав.
— Поясни, що Віктор психічно нездоровий.
Павло не відповів і на це.
— Ти ж підписав висновок!
Він остаточно зблід. Лариса надто пізно зрозуміла, що сама пов’язала його з підробленим документом. Леонід на секунду заплющив очі, наче йому стало ніяково дивитися, як вони знищують рештки власного захисту.
— Ларисо, досить, — сказав я.
Вона подивилася з ненавистю.
— Ти все зруйнував! Якби не поліз куди не треба, жили б спокійно й далі.
— Я теж? — тихо запитав Максим.
Лариса повернулася до нього.
— Я теж спокійно жив би далі? — продовжив Максим.
Вона нічого не сказала.
— У візку? — продовжив Максим.
Мовчання.
— Під дією таблеток? — продовжив Максим.
Лариса опустила очі. Для сина ця відповідь виявилася остаточною. Він відвернувся.
— Будь ласка, виведіть її, — сказав Максим.
— Максиме! — Вона різко підвела голову.
Він більше на неї не дивився. Співробітники підійшли, і спершу Лариса дозволила взяти себе попід руки. Але коли зрозуміла, що це відбувається насправді, а не чергова психологічна вистава, почала опиратися.
— Відпустіть мене!
Їй повторили вимогу поводитися спокійно.
— Я нічого не зробила! Будинок мій, гроші мої! Десять років доглядала цього невдячного…
Вона обірвала фразу, але запізно. Максим повільно повернувся. Побачивши його обличчя, Лариса замовкла.
— Закінчуй, — сказав він.
— Я не це хотіла сказати.
— Саме це.
Ноги в нього помітно тремтіли, і він опустився назад у крісло.
— Сином ти мене не вважала, — продовжив Максим. — Спочатку я заважав тобі, бо збирався поїхати. Потім став зручним хворим. А згодом — джерелом грошей.
Лариса знову заплакала.
— Я тебе любила.
Максим похитав головою.
— Не знаю, що саме ти любила. Тільки не мене.
Її повели в передпокій. Тепер вона не намагалася зберегти гідність: кричала на мене, звинувачувала Леоніда, а потім повернулася до Павла.
— Це все він! Він виписував препарати, я лише слухалася лікаря.
Павло різко підвів голову.
— Не здумай перекладати на мене!
— Ти сам усе готував!
— За твої гроші!
Я слухав, як їхній союз, що роками тримався на грошах і спільній таємниці, розпадається за кілька хвилин.
— Ти запевняв, що все безпечно! — кричала Лариса.
— А ти запевняла, що син ніколи не почне ходити!
Після цього замовкли всі. Павло й сам зрозумів, що щойно сказав. Максим повільно заплющив очі. Леонід подивився на найближчого співробітника, той коротко кивнув. Продовжувати розмову вже не було потреби.
Павло спробував пройти в передпокій, але його зупинили.
— Я поїду добровільно. Усе поясню.
— Добре.
— Тільки я ні в чому не винен.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.