Життя без прикрасНіхто не втручався в розмову. Леонід мовчав, співробітник біля входу теж не зупиняв її. Сказаного вже вистачало, а Лариса, схоже, не помічала, як із кожним новим поясненням погіршує своє становище.
— Я не знала про дощ, — продовжила вона. — Не знала, що він поїде так далеко. І що опиниться в лікарні.
Максим почав підводитися з крісла. Я не завадив. Тримаючись за спинку, він випростався.
— Коли ти дізналася, що я вижив, що зробила?
Лариса мовчала.
— Зраділа? — Він обережно ступив крок. — Чи подумала про спадщину дядька Андрія?
— Не дозволяй собі так говорити зі мною!
— Чому не можна?
— Я твоя мати.
— Мати не псує синові машину. — Він зробив іще крок. — І не тримає його десять років на препаратах, від яких неможливо нормально думати й рухатися.
— Я тебе лікувала.
— Ні. — Максим зупинився. — Ти боялася мого одужання.
Лариса подивилася на Павла. Той відвів очі, і Максим це помітив.
— А вам скільки платили, щоб я не одужував?
Павло зблід іще дужче.
— Молодий чоловіче, у вас надто складний стан. Зараз ви не можете об’єктивно…
— Досить, — спокійно зупинив його Максим. — Я слухав ваші пояснення роками. Далі пояснюйте іншим.
Лариса раптом заплакала. Я вже не міг визначити, чи щирі це сльози, чи спроба зіграти ще одну, останню роль. Вона простягнула до сина руки.
— Максиме, синку, прошу тебе… Ти не уявляєш, як я злякалася після аварії. Ти лежиш у лікарні, від лікарів жодних обіцянок, Андрій при смерті, а Вітя постійно зайнятий роботою. Мені самій довелося з усім цим давати раду.
Син відступив.
— Не торкайся мене.
— Я десять років тебе доглядала!
— Стільки ж ти тримала мене в залежності.
— Я тебе мила, годувала, перевертала. Сиділа поруч ночами.
— Після ліків, які ти сама мені давала.
— Я намагалася зберегти нашу сім’ю, — схлипнула вона.
Максим довго дивився на матір.
— Сім’ю ти не зберігала. Тобі потрібен був контроль.
Вона затулила обличчя долонями. Павло тим часом обережно ступив у бік коридору.
— Павле Сергійовичу, залишайтеся тут, будь ласка, — одразу сказав співробітник біля дверей.
— Я нічого протиправного не вчиняв.
— Пояснення дасте у встановленому порядку.
— Я лікар і призначення робив за медичними показаннями.
Леонід підняв результати незалежного аналізу.
— Тоді ви зможете пояснити, чому препарати не мали маркування, чому частини призначень немає в документації і чому ваші багаторічні висновки не відповідають реальному стану пацієнта.
— Дослідження попереднє.
— Так. Саме тому зразки й направлено на офіційну експертизу.
Павло подивився на мене з тією самою панікою, яку я бачив у нього вночі в кабінеті.
— Вікторе Матвійовичу, це величезна помилка.
— Найбільшої помилки я припустився десять років тому. Я повірив вам.
Він відвернувся. Я вийняв останній стос фінансових документів.
— Тут перекази з рахунків Максима.
Лариса перестала плакати.
— Тут фірма Гончара, — продовжив я й поклав наступний аркуш. — Тут майно, придбане під час регулярних переказів. А це твої покупки. І залишок спадщини, яку Андрій залишив племінникові: майже нічого.
Лариса підвелася з підлоги.
— Ці гроші витрачали на лікування.
— Лише частину?
— Так. Ти сам підписував папери.
— Я дозволяв оплачувати допомогу синові. Не квартири Павлові й не твої готелі.
— Сімейними грошима я мала право розпоряджатися.
— Не будь-якими й не як заманеться, — спокійно поправив Леонід.
— Ви робите з мене злочинницю! А я роками сама тягнула на собі хворого сина.
— Його стан був не таким, яким ви його подавали, — сказав я.
— Після аварії він не ходив! — Вона різко повернулася до мене.
— Після аварії — так. Але п’ять років тому чутливість почала повертатися.
Лариса не відповіла.
— Ти про це знала, — продовжив я. — Максим розповідав тобі.
Вона мовчала.
— Павло бачив скорочення м’язів, — продовжив я.
Лариса подивилася на лікаря, але той знову відвів очі.
— І після кожного покращення ви змінювали препарати, — продовжив я.
— У нього були спазми, — відповіла вона крізь зціплені зуби.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.