Життя без прикрасЯ вийняв стару банківську виписку й поклав поверх решти аркушів. Лариса помітила дату ще до того, як я заговорив. На мить її обличчя змінилося, і я це вловив.
— Пам’ятаєш цю операцію?
— Звідки мені знати, що ти приніс?
— Можливо, згадаєш за цим документом. — Поруч я поклав копію з автомайстерні.
Вона опустила погляд. Максим залишався біля каміна, але ноги в нього тремтіли вже сильніше. Я непомітно підсунув крісло. Він зрозумів мене й за кілька секунд сів, не відводячи очей від матері. Йому більше не потрібно було доводити свою силу тим, скільки хвилин він вистоїть на ногах.
— За два дні до аварії Максима ти переказала гроші зі свого особистого рахунку власникові майстерні, — сказав я. — До тієї самої майстерні ти відвезла його машину.
— І що з того? — Упевненості в її голосі поменшало.
— Цю людину знайдено.
Вона завмерла. Павло різко повернувся до неї. З його реакції мені здалося, що обставини аварії стали для нього несподіванкою. Препарати, папери, гроші були його частиною схеми, але історію машини Лариса, можливо, приховувала навіть від нього.
— Кого ви знайшли?
— Механіка.
Кілька секунд Лариса мовчала.
— Вітю, минуло десять років. Ти остаточно втратив зв’язок із реальністю, якщо тепер вирішив приплести ту аварію.
Я подивився на Леоніда, і він спокійно заговорив:
— Ми отримали матеріали попередньої перевірки. Звернення до майстерні підтверджено. Є платіж, замовлення на роботи з гальмами й людина, готова дати офіційні свідчення.
— Які ще свідчення? — Вона повільно повернулася до нього.
— Про ваше прохання й про те, що було зроблено з автомобілем.
Губи Лариси побіліли. Максим дивився на неї не кліпаючи.
— Про що вона попросила?
Я хотів відповісти, але Леонід зупинив мене поглядом. Він мав рацію: переказувати за механіка те, що має фіксувати слідчий, мені не слід було. Основне син уже знав.
— За твердженням механіка, у гальмівну систему втрутилися на прохання Лариси, — сказав Леонід. — Усе інше також належить перевірити офіційно.
— Ти зіпсувала мою машину? — Максим повільно повернувся до матері.
— Не вір їм.
— Перед моєю аварією ти заплатила цій людині? Відповідай.
Лариса ступила до сина.
— Я хотіла залишити тебе вдома.
Тепер було чути навіть старий годинник у холі. Павло відступив далі. Чоловіки, які приїхали з Ларисою, більше не перезиралися: обоє дивилися на неї.
— Повтори, що ти сказала, — попросив Максим.
Вона наче схаменулася й спробувала знову взяти розмову у свої руки.
— Ти був дитиною! Збирався поїхати невідомо куди, жити сам, зв’язатися з чужими людьми. Ти нічого не розумів, навіть машину водив безвідповідально.
— Тому ти й втрутилася в гальма?
— Я цього не казала.
— Ти сказала, що хотіла втримати мене вдома.
— Бо я мати! — Голос Лариси зірвався на крик. — Я знала, що буде далі. Поїдеш, почнеш жити своїм життям. Якась дівиця, друзі, робота — і мати тобі більше не потрібна!
Уперше за вечір вона кричала без удавання, забувши вдавати стривожену дружину. Максим дивився так, ніби бачив її вперше.
— Мені тоді було вісімнадцять.
— От саме! Хлопчисько, який не розуміє, як улаштований світ.
— Я хотів учитися.
— Хотів покинути мене.
— Я не мав усе життя залишатися біля тебе.
Лариса розтулила рота, але син не дав їй заговорити.
— Отже, ти вирішила все за мене?
Вона важко дихала.
— Мені треба було лише виграти час.
Майже шепіт, але почули всі.
— Для чого тобі цей час? — запитав Максим.
Лариса подивилася на розкладені на столі папери, потім на мене й знову на сина.
— Усе вийшло інакше.
Я стримав лють, що наростала.
— А що ти розраховувала отримати?
— Я не збираюся перед тобою виправдовуватися! — Вона різко обернулася.
— Переді мною, може, й не зобов’язана. Але синові ти мусиш відповісти.
— Хотіла, щоб машина стала несправною. Він злякався б, відклав від’їзд, побув удома хоча б іще рік.
— Ти втрутилася в гальма машини, у якій їхав твій син.
— Я не замовляла аварію!
— Ти платила за приховані роботи з гальмами.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.