— Що тут відбувається? — видихнула вона.
Назар гірко всміхнувся.
— Я саме хотів запитати про це тебе.
Він чекав сліз, виправдань, благань. Але Оксана несподівано перейшла в наступ, ніби лише так могла втриматися на ногах.
— Це ти винен! — вигукнула вона. — Якби одразу погодився, нічого б не було. Ти сам мене до цього підштовхнув!
Її щоки палали чи то від сорому, чи то від люті. Вона хмурилася й щосили стримувала сльози. Визнати власну помилку Оксана не могла. Їй було легше звинуватити Назара, його відмову, його принципи, ніж сказати, що крок до цієї зустрічі вона зробила сама.
Назар не став влаштовувати довгої сцени. Усі заготовлені слова раптом здалися непотрібними. Він розрахувався з Тарасом за участь у цій важкій грі, і на цьому їхній дивний спектакль закінчився. Додому Оксану він не пустив. Сказав, що сам відвезе її речі до батьків, а до їхньої квартири їй краще не наближатися.
Оксана благала не розповідати батькам справжню причину розлучення. Вона знала: суворі, принципові батьки будуть приголомшені. Але Назарові хотілося вразити її так само боляче, як вразили його. Він приїхав до них і розповів усе без пом’якшень, не залишивши Оксані можливості сховатися за красивими словами…
