Назар чекав на неї біля виходу з університету. Він стояв біля машини й курив одну сигарету за одною. З обличчя було видно: злість, біль і приниження змішалися в ньому так, що він і сам ледве тримався.
Поруч проходили студенти. Хтось дивився в телефон, хтось сміявся, хтось кидав швидкі погляди в бік дверей. Назарові було шкода дружину, яка стала предметом брудної цікавості, але разом із жалем піднімалася інша думка: до цього вона дійшла сама.
Оксана вибігла з будівлі, закриваючи обличчя. Але сховатися не вдалося. Її впізнавали, показували вслід, кричали образливі слова. Вона сіла в машину майже навпомацки, не дивлячись на чоловіка.
Назар від’їхав подалі від корпусу й зірвався. Він кричав, питав, як вона могла, коли все почалося, навіщо вона так вчинила з ним і з дітьми. Оксана плакала й намагалася вибачитися, але слова звучали безпорадно.
Потім сили в обох скінчилися. У машині стало тихо. Вони сиділи поруч, але між ними ніби виросла стіна. Оксана знову спробувала попросити пробачення, а Назар мовчав так довго, що вона зрозуміла: рішення всередині нього вже ухвалене…
