Життя без прикрас— Учора Владислав Олегович пообіцяв велику премію. За те, що скажу слідчому: перекази я проводила за особистими наказами Поліни Тарасівни. Відповіла, що подумаю. А вранці зрозуміла: якщо до вас не прийду, зневажатиму себе до кінця життя.
Вона простягнула мені флешку.
Ми втрьох улаштувалися за кухонним столом. Поряд із перевернутою склянкою стояв робочий ноутбук Поліни — вона принесла його ще першої ночі. Вставляючи флешку, Ксенія не могла вгамувати тремтіння в руках.
— У нас хмарне сховище. Раз на п’ятнадцять хвилин сервер отримує робочі файли з усіх комп’ютерів. З особистого ноутбука Владислава Олеговича теж. Він розпорядився так зробити після того, як загубив ноутбук із документами. Сам уже забув, а бухгалтерці доступ до резервних копій залишили. Я зберегла все за останній рік.
У відкритій папці були тисячі файлів, але Ксенія не шукала навмання. Спершу вивела подвійні договори, потім відкрила «Підписи». Десятки сканів Поліниного підпису: із заяви про прийняття на роботу, зі шлюбного договору, зі службових записок. Навіть із листівки чоловікові на день народження.
— Ось програма для розсилання документів, — пояснювала Ксенія. — Щоб не підписувати кожен вручну, вона переносить скан на договір. Роздрукуєш — не відрізниш. А паперові примірники може підписати машинка: веде ручку за заданим зразком. Такі великі компанії купують для вітальних листівок. У нас в офісі теж є. Владислав Олегович придбав торік, казав — клієнтам листівки підписувати.
Поліна розглядала власні підписи, вишикувані на екрані, як метелики в колекції.
— Навіть звідти взяв, — тихо сказала вона. — З листівки, у якій я писала, що кохаю його.
Після договорів Ксенія знайшла листа. Того самого, сфотографованого Поліною в грудні. Разом з останньою версією збереглася історія: що змінювали, коли, з якого комп’ютера. Ксенія розгорнула її й показала останній запис.
1 січня, 2:41. Особистий ноутбук Владислава Веселова, мережа заміського будинку Дорошів, де він зустрічав Новий рік. Тієї ночі, повернувшись зі свята, він сів виправляти листа від імені моєї доньки. Ксенія показала додану фразу: «Тату, пробач мені за все». Звертання «тату» він вписав заради правдоподібності.
Я підвівся, підійшов до вікна й постояв. Західна частина неба побіліла, стала молочною; високі хмари зайняли вже половину небосхилу.
— 2:41, — промовив я, не обертаючись.
— Цього недостатньо, тату. Він скаже, що листа писала я. Під’єдналася віддалено до його ноутбука, пароль же знала. Адвокати в нього будь-що вигадають.
Я повернувся до доньки.
— Полінко, згадай, де ти була 1 січня о 2:41.
Спершу вона дивилася нерозуміюче. Потім зіниці розширилися — зовсім як тоді, на станції.
— Говорила по радіо з дядьком Васею, — прошепотіла вона.
— Так, — кивнув я. — Двадцять хвилин біля мікрофона, зв’язок із Вітромелем. А там кожен сеанс заносять у станційний журнал: позивний, початок, кінець. Державний журнал, прошитий, із номерами сторінок, із печаткою. Вася сам сказав, що записав тебе. І ефір у них за інструкцією записують на магнітофон. Так завжди було.
Ксенія переводила погляд із мене на Поліну, не розуміючи. Донька прикрила рота долонею.
Я пішов у комору вмикати рацію. Удень зв’язок був кепський: тріщало, наче хтось смажить сало на сковорідці. Пів години викликав Вітромель, поки нарешті крізь перешкоди не пробився Вася.
— Васю, потрібні копія журналу за 1 січня й запис ефіру. Офіційні, з печаткою та підписом начальника станції. Для слідства. Для Поліни.
Жодного зайвого запитання він не поставив. Двадцять років на півночі дарма не минають.
— Зробимо, Тарасе. Начальник підпише, сьогодні ж надішлю через супутник.
Через шість годин на пошту, яку дала Ксенія, надійшов лист із Вітромеля. У ньому був скан сторінки журналу: печатка гідрометеостанції, підпис начальника. І окремо звуковий файл — двадцять хвилин ефіру.
За тріском, свистом і шумом було чути Васю й доньку. Вона називала себе: «Дядьку Васю, це я. Поліна». Потім крізь плач повторювала: «Я так хочу додому». Наприкінці Вася чітко, як належить, оголошував час завершення зв’язку. Поліна слухала, сидячи на підлозі біля мене, поклавши голову мені на коліна.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Спасибо автору .До слёз.