— Ти кому телефонуєш? — насторожився Тарас, помітивши, що дружина не збирається шукати документи для банку.
Оксана не відповіла. Вона ввімкнула гучний зв’язок і поклала телефон посеред столу, поруч із сільничкою. На кухні пролунав перший довгий гудок, потім другий. Кожен новий сигнал ніби сильніше стягував тишу між подружжям. Тарас насупився, але продовжував жувати, намагаючись зберегти впевнений вигляд і переконати бодай себе, що нічого небезпечного не відбувається.
— Алло, Оксаночко! — нарешті пролунав із динаміка солодкий голос Лідії Степанівни. Судячи з бадьорої інтонації, ранок у неї складався чудово; на задньому плані голосно розмовляли телеведучі. — Здрастуй, дорога. Тарас уже розповів тобі про кредит? Ми з господарем ділянки у вівторок збираємося підписати попередній договір.
Тарас розправив плечі й самовдоволено всміхнувся, всім своїм виглядом показуючи, що серйозні люди вже про все домовилися.
— Розповів, Лідіє Степанівно, — виразно промовила Оксана, не відводячи погляду від чоловіка. — Причому в усіх подробицях. Виявилося, ваш син — надзвичайно далекоглядний стратег.
Її голос став холодним і дзвінким. Від колишнього затишку на кухні не лишилося й сліду.
— За сніданком Тарас повідомив, що сам брати кредит на вашу дачу категорично не бажає.
У слухавці почулося невдоволене покашлювання. Тарас перестав жувати, а усмішка поволі зникла з його обличчя.
— Чому це не бажає? — різко запитала свекруха. — Ми ж домовилися. Я збиралася щомісяця передавати йому гроші.
— Тому що ваш син уже готується зі мною розлучатися, — перебила її Оксана, ретельно виділяючи кожне слово…
