Тарас вдавився беконом. Його обличчя спершу зблідло, а потім набуло хворобливого сіруватого відтінку. Він різко сіпнувся на стільці.
— Що?! — гаркнула Лідія Степанівна. Телевізор на задньому плані відразу змовк. — Яке ще розлучення?
— Найзвичайніше, — тим самим ясним тоном провадила Оксана. — Тарас заявив, що після нашого розлучення не хоче виплачувати борг за вашу власність. Тому велить оформити кредит на мільйон на моє ім’я, щоб у разі чого я сама розбиралася з банком. Уявляєте, як передбачливо він про себе подбав?
Тарас став біліший за скатертину. Він відкинув виделку, і та зі дзвоном упала в мийку. Потім потягнувся до телефону, але Оксана встала й швидким рухом переставила апарат на дальній край стола.
— Раз уже розлучення входить до його фінансового плану, Лідіє Степанівно, — голосніше заговорила вона, перекриваючи невиразне мугикання чоловіка, — то сьогодні ж Тарас збере речі й звільнить мою дошлюбну квартиру.
У динаміку зависла така тиша, що вона здавалася майже відчутною. Оксана добре знала свекруху: та могла хитрувати й передусім дбала про власну вигоду, але дурною ніколи не була. Тепер у її голові напевно вибудовувався ланцюжок наслідків почутого.
— Оксано, що ти таке кажеш? — прошепотів Тарас і спробував дотягнутися через стіл. Його рука зачепила чашку, і кава розповзлася по тканині широкою плямою.
— Я лише переказую твій діловий проєкт головній зацікавленій особі, — лагідно відповіла дружина, не підпускаючи його до телефону.
Лідія Степанівна просила сина оформити кредит саме тому, що з його офіційною зарплатою схвалення не мало стати проблемою. Платити вона справді збиралася з пенсії та доходів від оренди. Втягувати невістку в цю історію жінка не планувала: вона чудово розуміла, що з Оксаною небезпечно гратися в подібні ігри.
Але тепер ішлося вже не лише про дачу й позику. Якщо Оксана вижене чоловіка, Тарасові доведеться десь жити. І свекруха почала усвідомлювати, куди саме він, найімовірніше, попрямує…
