Молодий співробітник кашлянув, присунув до себе аркуш і попросив затриману добирати вислови. Потім знову поставив запитання: з якою метою вона вночі ввійшла до чужої квартири?
Лідія Михайлівна вдарила долонею по столу. Пластикова підставка з ручками підскочила.
— Я рятувала сімейні цінності! Невістка збиралася витратити все бозна на що, ніби в нас немає рідних. Моїй доньці ніде жити, старший син їздить на розвалюсі. Я мати й маю моральне право вирішувати, куди спрямувати сімейні кошти. Хотіла забрати те, що має приносити користь усім, а не потурати примхам цієї особи.
Назар закрив обличчя руками. Кожне нове слово матері робило становище не кращим, а гіршим, але зупинити її було неможливо. Йому хотілося зникнути — провалитися крізь рипучу підлогу й більше ніколи не повертатися до цього кабінету.
— Ти розумієш, що накоїла? Взяла мої ключі без дозволу й уночі ввійшла до квартири. Це не порятунок майна, а спроба крадіжки.
— Замовкни! — урвала його мати. — Я заради вас старалася. Ось доказ!
Вона вказала пальцем з облізлим лаком на скриньку й оголосила, що всередині лежить старе золото майже на п’ять мільйонів. Співробітник втомлено потер перенісся й посунув знахідку ближче.
— Гаразд, тоді оглянемо те, що було вилучено. Свідків прошу підійти.
Двоє сонних молодих чоловіків, яких попросили зайти з вулиці, наблизилися до столу. Усі погляди зупинилися на темній кришці. Поліцейський відкинув мідну защіпку, і скринька з важким скрипом розкрилася. У кімнаті запанувала напружена тиша…
