Повертатися в ліжко вже не хотілося. Мар’яна пройшла на кухню, поставила чайник і дістала з холодильника сир. Поки ніж відрізав одну рівну скибку за одною, вона подумки перебирала події останніх тижнів. За вікном усе стихло, тільки чайник, що нагрівався, ледь чутно шумів на підставці. У дивному нічному від’їзді не було нічого загадкового — надто вже старанно Лідія Михайлівна готувала цю поїздку.
Три тижні тому померла бабуся Мар’яни. Вона завжди вирізнялася ґрунтовністю й воліла зберігати заощадження не на рахунках, а в масивних старовинних прикрасах. Після похорону онуці дісталася важка скринька з темного дуба, наповнена товстими ланцюгами ручної роботи, великими перснями та сережками з чималим камінням.
Фахівець уважно оглянув вироби, зважив їх і після довгих підрахунків назвав суму, близьку до п’яти мільйонів. Мар’яна не збиралася носити на собі це багатство. Вона вирішила знайти надійного покупця, а виручені кошти вкласти в нерухомість.
Про спадок Назар необережно розповів матері. Від тієї миті Лідія Михайлівна ніби втратила сон. Новина відразу стала для неї не чужою удачею, а сімейним капіталом, який уже кортіло розподілити. Того ж дня вона примчала до молодих, сіла на диван і, зазираючи невістці в обличчя, заговорила незвично лагідно:
— Мар’яночко, майже п’ять мільйонів — це ж цілий статок. І з’явилися вони дуже вчасно. Олесі, моїй доньці, на власне житло не вистачає, а твоєму діверові Богдану давно час міняти машину: двигун от-от розвалиться. Ти ж не станеш скупитися для рідних?
Мар’яна спокійно допила каву й поставила чашку на блюдце. Вона не перебивала свекруху, поки та перелічувала чужі потреби, ніби вже заздалегідь склала кошторис і тепер чекала лише підпису власниці спадку. Коли Лідія Михайлівна нарешті замовкла, у кімнаті повисла коротка пауза…
