Степан Аркадійович дивився на Оксану.
— Біля входу буде Микола. Ковальчук сяде в сусідній залі, Денис залишиться надворі. Як увійдеш, подзвони мені.
— Ви за мене хвилюєтеся.
— Я намагаюся все передбачити. Це не одне й те саме.
У «Причалі» було всього кілька столиків, дерев’яні стіни й стійка біля вікна. Оксана прийшла за десять хвилин до зустрічі й сіла біля стіни, звідки проглядався вхід. Замовивши чай, перевірила диктофон: кнопка на місці, заряд повний.
Віктор увійшов разом із Ларисою. Оксана стежила, як вони пробираються між столиками: він — у костюмі, упевнений, як і раніше, звично вродливий; Лариса трималася на крок позаду, у темному пальті, випроставши спину. На її руці блиснув мамин браслет Оксани.
Вони сіли навпроти. Віктор поклав перед собою теку.
— Оксано, давай закінчимо без галасу й судів. Тут угода про поділ майна. Тобі 500 000 відступних — і розходимося. Справу проти тебе я закрию.
— Отже, заяву подав ти, — рівно відповіла вона. — Не слідство саме почало розбиратися. Ти запустив справу й можеш її зупинити.
Він завагався лише на секунду.
— Це деталі.
— А я саме деталями й займаюся. Поверни мамин браслет.
Лариса подивилася спочатку на зап’ястя, потім на Оксану. Відповіддю стала поблажлива, неворожа усмішка.
— Оксано, досить підписати ось тут і тут. — Віктор посунув папери. — Завтра отримаєш переказ, усі 500 000.
— Ти пропонуєш 500 000 за квартиру, на яку пішов мій спадок від батьків? За компанію, яку піднімали на наші спільні гроші? За три роки, протягом яких виводив майно через фірми-одноденки?
Віктор і далі дивився на неї. Тепер за його спокоєм проступила обережність.
— Доказів у тебе немає. На кожному документі твій підпис, нотаріальне засвідчення, печатки.
— Зразок взяли з договору, що зберігався в нотаріуса. Чотири місяці тому копію запросила Ірина. Журнал видачі в нас. А вона вже розмовляє зі слідчим.
За столом запала тиша.
— Блефуєш.
— Фірму на моє ім’я ви зареєстрували через Соколова, нотаріуса з Паркової вулиці. За цей рік він проводить таку операцію втретє. У двох попередніх теж фігурували підставні засновники. Нам це відомо.
Оксана не відводила від нього погляду.
— Антон Мельник, ваш номінальний директор, учора дав свідчення. Його переконали, що він бере участь добровільно, а відповідати буде засновник. Тепер він знає: засновник несправжній, зате справжня відповідальність ляже на нього самого.
Усмішка зникла з обличчя Лариси. Віктор підвівся.
— Оксано, ти не уявляєш, з ким зв’язалася. — Він іще тримав рівний тон, але за ним уже чулося інше. — Тут не я один. Тут серйозні люди. Шевченко — серйозна людина. Він не дасть якійсь бухгалтерці…
— Ця бухгалтерка три дні розбирала твої папери й усе знайшла, — перебила Оксана. Помовчавши, додала: — Вітю, ти сам щойно згадав Шевченка й схему з одноденками. І Мельника хвилину тому, коли сказав «ми».
Вона поклала руку на стіл.
— Цього досить. Запис уже в Ковальчука й Дениса, увечері буде в прокуратурі.
Віктор стояв перед нею. Його погляд перемістився на телефон, що лежав екраном донизу, потім на її руку, на блокнот.
— Ти все записала? — тихо спитав він.
— Від самого початку.
Лариса встала, взяла сумку й довго, холодно подивилася на Віктора.
— Ти ідіот.
Сказала неголосно й вийшла першою.
Він провів її поглядом, знову повернувся до Оксани. Витримка в нього була добра, але повністю приховати складну внутрішню роботу не вдавалося.
— Чого ти домагаєшся?
— Повернення квартири через суд. Припинення справи проти мене: забираєш усі заяви. Публічного спростування публікації про розкрадання. — Вона зробила паузу. — І маминого браслета.
— Що пропонуєш натомість?
— Не передаю до прокуратури те, що знаю про тебе й Шевченка-старшого. — Після паузи вона додала: — Поки що.
Ще кілька секунд Віктор дивився на неї. Потім забрав теку, розвернувся й пішов.
Оксана залишилася за столом, дивлячись на двері. Налила собі чаю й випила майже охололий напій.
О 23:00 того ж дня вийшло розслідування Дениса. Чекати він не став: заздалегідь домовилися, що, якщо Віктор піде без угоди, матеріал публікують негайно. Денис сидів у машині біля входу й усе бачив.
Публікацію розмістив великий ресурс, що працював на всю країну, а не місцевий діловий портал. Денис готувався ґрунтовно — три роки очікування не минули марно. У матеріалі були схеми з документами, витяги з реєстру компаній, фрагменти запису з прямими доказами й архів щодо міських об’єктів «Ковальбуду», де завищували кошториси…
