Чоловік умовив Оксану ділити дошлюбне майно навпіл і зажадав розлучення, але на зустріч щодо поділу вона відправила батька

— Правильно, Максику, половина Оксаниної квартири належить тобі, — розмірено почав він. Максим жадібно потягнувся по аркуш, але товстий вказівний палець притиснув папір. — Тільки квартири в Оксани немає. Ти, дурнику, перед весіллям не спромігся дізнатися, на кого оформлена трикімнатна.

Рука Максима завмерла над столом. Повітря наче загусло, а він гарячково намагався вкласти в голові почуте.

— Як це? — хрипко вичавив він. — Бабусина ж квартира. Оксана від університету в ній живе. Я сам там три роки прожив!

— Бабусина, хто сперечається, — усміхнувся батько, показавши міцні зуби. — Тільки бабуся Оксани була моєю матір’ю. За заповітом житло дісталося мені.

Він перевернув аркуш. Витяг із реєстру нерухомості підтверджував його право власності; виданий він був задовго до весілля Оксани й Максима.

— За паперами, Максику, моя дочка вступила у ваш шлюб голою, без жодного гроша дошлюбного майна, — загримів Степан Андрійович; голос відбився від шкіряних диванів. — Усі ці три роки вона жила там як моя дочка, зареєстрована у квартирі. Вас я пустив із доброти.

Максим зблід як полотно. Засмага ніби зникла, поступившись сіруватій паніці. На печатку він дивився так, наче перед ним була отруйна змія.

— Не її квартира? — просипів він, хапаючи повітря ротом. — Це обман! Так не можна, ми ж там жили, я розраховував…

— А от так, — Степан Андрійович постукав по витягу. Глухий звук пролунав як вирок. — Немає в дочки власної квартири. Не чекав? Твій геніальний договір нічого з її майна тобі не дасть. Дошлюбного в неї нуль. 0,0.

Максим відкинувся в кріслі. Світ, який він вибудовував на фундаменті чужої нерухомості, обвалювався з оглушливим гуркотом. Уже витрачені подумки мільйони розсипалися на пил, квартира в новобудові випарувалася. Він іще намагався збагнути масштаби катастрофи, а Степан Андрійович повернувся до відкритого портфеля.

— Але договір є договір, ти правильно зауважив, — продовжив батько, виймаючи важкий стос. — В Оксани нічого дошлюбного немає. Зате є твоя чорна машина, — Максим мимоволі глянув у вікно на позашляховик, що сяяв на сонці. — За місяць до весілля в кредит куплена. Катався на ній гордо. Ось вона і є дошлюбне майно.

Максим схопився, вдарившись колінами об край столу.

— Що?! Ви збожеволіли! Це мій автомобіль! Кредит за нього виплачував я!