Після довгого мовчання Володимир заговорив твердо й спокійно:
— Не бійся. Повертаюся. Буду вдома через три дні.
— Як? Ти ж казав, що щонайменше ще тиждень.
— Уже домовився: найближчий порт, потім літак. — Він помовчав. — Ти впораєшся, Іро. Ти й зараз справляєшся.
Три дні. 72 години. Іра відлічувала хвилини.
Дізнавшись про швидкий приїзд сина, Світлана Романівна пожвавішала.
— Нарешті побачу його. Скоро, скоро… Іро, — здоровою рукою вона взяла її за руку. — Якщо не виборсаюся…
— Не треба так казати.
— Вислухай. Не виборсаюся — будинок буде твоїм і Вовиним. Спільним. Зрозуміла?
— Світлано Романівно…
— Ти зрозуміла?
— Так.
Старенька опустилася на подушку й заплющила очі.
Губ Ірини Степанівни торкнулася ледь помітна усмішка.
Уночі Іра, яка так і не заснула в очікуванні Володимира, почула шум мотора й вибігла на ґанок. Із таксі вибирався неголений, стомлений чоловік із перекинутою через плече сумкою.
— Вово!
Вона кинулася до нього, з відчайдушною силою обхопила руками. Володимир притиснув її до себе й сховав обличчя в її волоссі.
— Я вже вдома. Тепер усе налагодиться.
— А твоя мама…
— Знаю. Уранці разом до неї поїдемо. Але спершу… — Він трохи відсторонився, зазирнув їй у вічі. — Мені треба сказати тобі найважливіше.
— Що ж?
— Люблю тебе, Іро. Відтоді, як побачив тут, на порозі.
Вона розглядала зморшки біля його очей, сивину, стомлене обличчя. Тепло повільно наповнювало її зсередини.
— І я люблю. Тільки боялася сказати.
Володимир схилився до неї. У його поцілунку було стільки ніжності, ніби він тримав у руках крихку, безцінну річ. Ось яким виявилося щастя — справжнім, здобутим через біль, заслуженим.
Наступний рік, сповнений труднощів і радощів, промайнув як одна мить.
Світлана Романівна не здавалася: щодня робила вправи, ходила на масаж, займалася з логопедом. Лікарі хитали головами, казали про диво. Іра знала, скільки впертості стояло за цим дивом. Через три місяці старенька почала ходити, спираючись на ціпок, а через пів року вже варила свій знаменитий борщ і дорікала Ірі за неправильно нашатковану капусту.
— Я ж казала, виборсаюся! — усміхалася вона. — Не дочекаєтеся.
Судова тяганина з Андрієм виснажувала й ніяк не закінчувалася. Він збирав довідки, найняв адвоката, намагався виставити Іру поганою матір’ю. Підтвердити звинувачення не було чим: здорові, доглянуті діти були щасливі, від учителів і вихователів надходили лише хороші відгуки.
Суддя запитала Олесю, з ким та воліла б залишитися.
— З мамою й дядьком Вовою, — одразу відповіла дівчинка.
Андрій зблід. Суддя кивнула. За її рішенням діти залишалися з матір’ю, а батько міг зустрічатися з ними у вихідні — за їхнім бажанням.
Уже на вулиці Андрій підійшов до Іри. Посіріле обличчя додало йому віку.
— Ну, вітаю, — глухо промовив він. — Усе вийшло по-твоєму.
— Я захищала дітей. Лише цього й хотіла.
— Від рідного батька? Від мене?
— Від того болю, якого їм завдавала твоя байдужість.
Він збирався заперечити, та лише махнув рукою й пішов. Проводжаючи його поглядом, Іра не відчувала ані торжества, ані злості. Їй стало легше.
У грудні на веранді, де вони стільки вечорів провели вдвох, Володимир заговорив про весілля. Без урочистості, тихо:
— Стань моєю дружиною. Хочу все життя бути з тобою.
— А як же море, рейси?
— Покину море. Удвох займатимемося компанією.
Чоловік, якого вона зустріла випадково, став для неї всім. Іра дивилася на нього, переповнена любов’ю.
— Вийду. Так, Вово.
Навесні зібралися на скромне весілля, лише найближчі. Подруга нареченої Наталія плакала від радості, а Світлана Романівна в першому ряду промокала очі хустинкою. Діти зі сміхом носилися довкола молодят і засипали їх квітковими пелюстками.
— Мамо, то дядько Вова тепер нам тато? — запитала Сонечка, коли церемонія закінчилася.
— Він буде тобі вітчимом. А любитиме, як тато.
— Ще дужче, — підхопив Володимир і підняв дівчинку на руки. — Бо я сам вас обрав. Те, що обираєш сам, любиш найдужче.
Справи компанії йшли вгору. Іра вміла керувати — вимагала суворо, але залишалася справедливою, і водії поважали її, а клієнти цінували. Наприкінці року вони з Володимиром придбали дві нові вантажівки, запрацював другий офіс…
