Чоловік і свекруха змінили замки, поки Іра була у відрядженні, але додому вона повернулася разом із батьком

Наталія пирхнула, схопила свою дизайнерську сумочку й, не кажучи ні слова, попрямувала до виходу. Стукіт її підборів нагадував звук цвяхів, які забивають у труну Костиної впевненості.

— Наталіє, стій, зачекай, ми щось придумаємо.

Костя кинувся за нею, але вхідні двері вже зачинилися, ледь не прищемивши йому носа. Він обернувся, жалюгідний, розгублений, позбавлений корони. Свекруха сиділа на дивані, обмахуючись серветкою. Родичі мовчки збирали свої куртки, намагаючись злитися зі шпалерами й чимшвидше покинути зону дискомфорту.

— Ну що, господарю? — Віктор Степанович подивився на наручний годинник. — Час пішов. Десять хвилин на збори. Береш тільки свої речі: труси, шкарпетки, зубну щітку. І щоб духу вашого тут не було.

— Ви не маєте права виганяти нас проти ночі, — заверещала свекруха, підхоплюючись. — Ми скаржитимемося.

— Скаржтеся куди хочете, — знизала плечима Іра. — Можете до Міжнародного суду написати. Галино Петрівно, ваші клунки в тамбурі. Витягайте звідти мої речі, пакуйте свої. Костя свої речі збере в сміттєві мішки. У мене на кухні рулон лежить. І ключі. До речі, кладіть ключі від нового замка на тумбочку й викликайте таксі. Або можете на собі речі перти.

Костя спробував увімкнути режим побитого собаки. Він подивився на Іру тими самими щенячими очима, які колись спрацювали в театральному буфеті.

— Іро, Іро, ну ми погарячкували, мабуть. Це мама все придумала. Це вона Наталії написала. Я не хотів, правда. Тимчасове потьмарення. Давай усе забудемо.

А Іра розсміялася щиро, голосно, до сліз.

— Та ти просто шукав, кому б на шию сісти зручніше. Злазь, кінцева зупинка.

Метушня тривала рівно п’ятнадцять хвилин. Костя, бурмочучи собі під ніс прокльони, запихав свої футболки в пакети. Свекруха голосила про жорстокість сучасних жінок і підступність хитрих тестів. Віктор Степанович особисто провів їх до ліфта. Коли двері кабіни зачинилися, затуливши від них обличчя колишніх родичів, Іра шумно видихнула. Повітря у квартирі стало чистим і легким. Запах трояндових парфумів свекрухи швидко вивітрювався у відчинене вікно.

Через місяць Іра офіційно розлучилася. Костя до суду не з’явився, надіслав клопотання про розгляд без його участі. Подейкували, він повернувся до старої кімнати в комуналці й знову почав писати Наталії довгі жалісливі повідомлення, які вона передбачувано ігнорувала. Замок у квартирі змінили того ж вечора. Ключів було лише два: в Іри та в її батьків.

А ще через тиждень Іра поверталася додому після роботи. Вона не відчувала ні порожнечі, ні смутку. Замість скиглія з телефоном на неї чекав справжній друг. Щойно повернувся ключ у замку, з коридору долинули дзвінкий гавкіт і цокіт кігтів. Назустріч викотилося пухнасте цуценя коргі на кличку Дружок.