Життя без прикрасСвекруха просунула крізь щілину складений удвоє аркуш паперу. Іра взяла аркуш. Це була розписка, написана кострубатим почерком Кості. У ній пропонувалося виплатити Ірі суму, що становила десь п’яту частину реальної вартості квартири, — 20% за те, щоб вона зникла з їхнього життя.
— Це що за цирк? — Іра покрутила папірець. — Ви оцінюєте мій відхід у цю копійчану подачку?
— Це щедра пропозиція, — обурилася свекруха. — Бери, поки дають. А тепер слухай мене уважно, дівчинко. Клади ключі на тумбочку й викликай таксі. Забирай свої шмотки, і все. Прощавай.
Вона спробувала зачинити двері, але Іра блискавично просунула носок черевика в щілину. Двері з глухим стуком ударилися об шкіру взуття.
— Галино Петрівно, та ви хоч дайте пройти до тумбочки. Я хочу звернути вашу увагу на один нюанс.
— А який іще нюанс? Забери лапу, хуліганко. Бо я поліцію викличу.
Цієї миті з напівтемряви під’їзду ступив Віктор Степанович. Він неквапом підійшов до дверей, відсунув доньку вбік і подивився на приголомшену свекруху згори вниз.
— Поліцію! Чудова ідея, Галочко, — басом промовив батько. — Тільки викликатиму її я.
Свекруха закліпала. Її впевненість дала тріщину.
— Вікторе Степановичу, а ви що тут робите? Ми з Ірою вже все вирішили.
— Ви з Ірою нічого не вирішили. Зніміть ланцюжок, хутко.
Його тон не терпів заперечень. Це був тон людини, яка звикла забивати цвяхи з одного удару. Галина Петрівна, підкоряючись якомусь прадавньому інстинкту самозбереження, тремтячими руками скинула ланцюжок. Двері розчахнулися. Віктор Степанович першим ступив у світлий передпокій. Іра зайшла слідом, залишивши валізу за дверима.
У вітальні свято завмерло. Костя стояв зі шматком торта на тарілці. Поруч із ним театрально спиралася на спинку дивана Наталія, висока, з ідеальною зачіскою, у шовковій блузці. За великим столом сиділа ще пара родичів з боку Кості. Вони завмерли, мов ховрахи в полі.
— Добридень, гості дорогі, — голосно привітав усіх батько Іри. — Бачу, у вас тут бенкет на весь світ, тортики, компотики. Святкуємо.
Костя зблід. Шматок торта сповз із тарілки й гепнувся на пухнастий килим.
— Вікторе Степановичу, ми не чекали. Ми тут оце…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.