Життя без прикрасМинув тиждень. Дні віддзеркалювали один одного: о дев’ятій ранку дзвеніли молитовні дзвіночки, опівдні мармуром ступали слуги із золотими тацями, увечері наставала майже містична тиша. Тарік рідко виходив зі своїх кімнат, жив ніби в напівмороку — людина, якої уникає сонце.
Часом із сусідньої кімнати долинав його різкий голос із металевим брязкотом наказу. Але до Лариси він звертався трохи м’якше, наче сам не знав, чому з нею не вдається зберегти холодність.
У п’ятницю ранковий огляд почався з порожнього ліжка. На подушці залишалася вм’ятина від голови, на тумбочці — неторкнута вода. Насупившись, Лариса вийшла до першого-ліпшого охоронця.
— Де зараз шейх?
— У саду, пані.
— У саду? Йому ж не можна самому!
Вона поквапилася туди. За жасминовими алеями й фонтанами величезного саду, серед білих арок, стояв Тарік — босий, у світлому вбранні. Сонячні відблиски ковзали водою, але він наче нічого не бачив. Бліде обличчя було звернене вдалину.
— Пане, ви не повинні тут залишатися, — сказала Лариса, підійшовши ближче й насилу стримуючи роздратування. — Надворі 40°, ви можете дістати тепловий удар.
Він повільно повернувся.
— А якщо саме цього я й домагаюся?
— Ви хочете померти?
Кутик його рота здригнувся в усмішці.
— Іноді смерть — найкращий лікар.
— Тоді навіщо тут я? Спостерігати, як ви себе губите?
Він скоротив відстань до одного кроку. У бурштинових очах майнув блиск.
— Сміливості вам не позичати, лікарко. Інші воліли мовчати.
— Це їхня справа. Я мовчати не стану.
Після довгого погляду він відповів неголосно:
— Гаразд. Робіть по-своєму. Але не забувайте: перед вами господар палацу, а не пацієнт.
— А перед вами лікарка. Якщо хочете, щоб я й далі тут працювала, мої рекомендації доведеться виконувати.
Кілька секунд тиша була такою густою, що можна було розчути падіння краплі у фонтан. Потім Тарік усміхнувся — уперше без глузування.
— На сьогодні домовилися.
Він пішов назад до палацу. Лариса здивовано дивилася йому вслід: зараз він її не лякав. У ньому на мить проступило щось людяне.
Вечірні записи змусили її затриматися над двома графами. Сон: «Не спав». Біль: «Посилюється на заході сонця». Лариса міркувала, чи не пов’язана ця залежність із психікою — або з подією, що колись сталася тієї самої години.
Тоді вона вперше свідомо порушила заборону. У медичному блоці взяла стару теку з позначкою «Архів. Конфіденційно» й до глибокої ночі читала висновки попередніх лікарів.
«Напади раптово посилюються. Медичних і неврологічних причин не виявлено. Пацієнт виявляє агресію, про минуле говорити відмовляється. Можливий посттравматичний синдром. Під час марення одного разу назвав ім’я Лейла».
Лейла. Ім’я прозвучало як зітхання, коли Лариса тихенько повторила його. Спиною пробіг холодок.
Уранці, зустрівши Сальму біля сходів, вона запитала без передмов:
— Хто така Лейла?
Сальма застигла, немов слова вдарили по самому повітрю.
— Звідки ти знаєш це ім’я?
— Прочитала в записах лікарів.
— Забудь, — відвернулася Сальма. — Тебе це не стосується.
— Але для лікування це може виявитися важливим.
— Ні. Цього вилікувати не можна.
Вона пішла, більше нічого не додавши. Лариса залишилася біля сходів із дедалі сильнішою сумішшю жалю, тривоги й цікавості. Щоб урятувати пацієнта, їй потрібно було дізнатися правду.
Коли сонце сховалося й у палаці засвітили лампи з м’яким світлом, вона принесла ліки. Тарік дивився з вікна в темряву.
— Пане, час прийняти таблетки.
— Навіщо? — Він навіть не обернувся. — Користі від них немає.
— І все ж призначеного режиму потрібно дотримуватися.
— Потрібно… — гірко озвався він. — Нічого я не винен. Ні тобі, ні решті, ні Аллахові.
Виклик зачепив її, проте Лариса стрималася від різкості.
— Зробіть це для себе.
Він важко подивився на неї, але без злості.
— Для себе? А якщо я себе ненавиджу?
У грудях у неї щось здригнулося.
— Тоді для того, хто раніше вас любив.
Його пальці здригнулися. Таблетка впала на підлогу; Тарік повільно підняв її й затиснув у долоні.
— Незвичні в тебе слова, лікарко. Ти відрізняєшся від інших.
— Я не звикла лякатися болю.
Він довго не відповідав. Нарешті проковтнув таблетку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.