Життя без прикрасЗі стін дивився один чоловік: високий, смаглявий, то в білому бурнусі, то в чорній мантії. Його пронизливий погляд навіть на портретах ніби супроводжував кожен крок тих, хто входив.
— Це ваш пан? — запитала Лариса.
— Так. Шейх Тарік Аль-Хатіб.
— Скільки йому років?
— Близько сорока. Через хворобу він має старший вигляд.
Уздовж Ларисиного хребта пробіг холод. У глибині палацу глухо гримнуло, наче впало щось важке. Сальма здригнулася.
— Треба йти до покоїв. Пан чекає на вас.
Лариса глибоко вдихнула. Не бійся, сказала вона собі й пішла коридором, де тиша, здавалося, дедалі густішала. Попереду повільно відчинилися двері.
— Сподіваюся, ти затримаєшся тут довше за своїх попередниць, — промовив низький хрипкий голос.
Вона вперше поглянула в очі тому, кого називали проклятим шейхом. Після цієї зустрічі їй стало ясно: річ не лише у хворобі. У ньому була рана глибша за ту, яку здатне витримати тіло.
У відведеній їй кімнаті — маленькій подобі палацу — мармур укривав підлогу, над ліжком висів балдахін, вікна виходили на апельсинові дерева. Біля вази з орхідеями на столику лежала записка. Довгий перелік починався попередженням: «Порушення будь-якого з правил тягне за собою звільнення й депортацію».
Далі значилося: «Без дозволу до покоїв шейха не заходити. Зайвих запитань не ставити. В очі не дивитися, доки він сам не заговорить».
Лариса пирхнула.
— Навіть в очі не можна? Це палац чи психіатричний режим?
Жарт не позбавив хвилювання. Страх сперечався з професійною цікавістю: перед нею була загадка, з якою не впоралися інші лікарі. А ще — можливість розплатитися за квартиру, вибратися з боргів, допомогти доньці. Відступати їй не хотілося.
Уночі довго не вдавалося заснути. За вікнами шелестіли пальми, співали цикади. Потім із сусіднього крила долинув стриманий стогін, ніби хтось виштовхував звук крізь стиснуті зуби. Лариса знала, хто це.
Уранці Сальма відвела її до медичного блоку. Стерильна чистота, найновіші апарати, швейцарські ліки — у Ларисиній лікарні про таке оснащення не сміли й мріяти.
— Тут готуватимете все необхідне для процедур, — пояснила Сальма. — Пан устає пізно: часом опівдні, а часом — уже надвечір.
— Безсоння?
— І кошмари, — кивнула вона. — Понад дві години поспіль він майже не спить. Перепробували все, ліки не допомагають. — Сальма стишила голос. — Лікарко Ларисо, вам потрібно знати: страждає не лише його тіло.
— Психосоматика?
Сальма відповіла загадковою усмішкою.
— Можливо. Але при ньому цього слова краще не вимовляти. Думка, що його вважають божевільним, йому ненависна.
Лариса внесла відомості у виданий їй планшет.
— Розумію. Намагатимуся бути обережною.
Збираючись іти, Сальма зупинилася.
— І ще: жодних звертань на ім’я без титулу. Для вас він шейх або пан.
Удень крізь величезні вікна сонце заливало покої. Попри спеку, Тарік вмостився біля каміна, у кріслі, у білому халаті. Бронзовий полиск волосся, смаглява шкіра, очі кольору розплавленого бурштину. Коли він звів їх на Ларису, вона відчула легкий тиск, наче повітря в кімнаті поменшало.
— Нова працівниця? — У голосі змішалися холод і втома.
— Так, пане. Лікарка Лариса.
— Знову лікарі, — усміхнувся він. — Спочатку кожен обіцяє допомогти, потім кожен тікає.
— Я поки нікуди не збираюся.
Тарік повільно підвівся. Майже на голову вищий за неї — Лариса цього не очікувала. Він оглянув її оцінювальним, зухвалим поглядом.
— Побачимо, чи надовго вас вистачить. Документи вже перевірили. Перші тридцять днів — випробування. Витримаєте, не втечете — укладемо контракт.
— Мене влаштовує.
— Не страшно?
— Страшно. Але за квартиру я винна більше, ніж боюся вас.
Уперше на його губах з’явилася ледь помітна усмішка.
— Принаймні чесно. Таке мені подобається. — Він відвернувся, завершуючи розмову. — Сальма пояснить ваші обов’язки. Мені час на нараду.
Після нього залишився сандаловий аромат і відчуття, ніби кімнатою пронісся вихор.
Увечері Лариса відкрила медичне досьє. Нерівний пульс сусідив із болями в грудях, не пов’язаними із серцем; далі йшли задишка й раптові напади люті. Аналізи при цьому патології не виявляли. «Стрес. Глибокий стрес», — подумала вона. Але звідки він у людини, якій, здавалося, доступне все, вона не розуміла.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.