Життя без прикрасТри тижні я плакала, і ось уперше сльози припинилися. Почала рахувати — як у сім років рахувала ґудзики. Цифри не йдуть геть.
У ніч проти середи в Рити стався криз. Нирки, які не працювали, не виводили калій; він накопичувався, і серце переставало справлятися. О другій годині ночі їй стало зле. Вона була сама вдома, швидка привезла її до нас, а через пів години у відділенні була я.
Її під’єднали до екстреного діалізу, поставили крапельниці. На моніторі металася крива. Чотири години я простояла біля ліжка, чекаючи, коли рівень калію почне знижуватися. Рита то приходила до тями, то знову провалювалася в забуття; губи залишалися сірими, пальці — холодними.
Близько п’ятої ранку крива нарешті вирівнялася. Рита розплющила очі, подивилася на мене затуманеним, блукаючим поглядом і ледь чутно покликала так, як кликала в дитинстві.
Я завмерла. У три роки вона ще не вимовляла «Ірочка» й звала мене «Ія». За тридцять років я ні від кого не чула цього дитячого звертання.
— Іє, це ти? Ти прийшла?
— Спи, Рито. Я поруч, спи.
Майже без голосу я почала колискову про ведмежатко. Чотири рядки — далі горло не пустило. Але Риті вистачило й цього: вона заплющила очі, обличчя розгладилося, на моніторі пульс став рівнішим.
Біля дверей стояла медсестра; вона якось дивно подивилася на мене.
— За тахікардії допомагає, — сказала я. — Є наукові дані.
Вона кивнула.
До ранку Рита забула нічну розмову. Я обережно спитала:
— Вам щось снилося?
— Сестра. Ніби прийшла й співала мені. Яка дурниця… Це все від калію.
— Так, калій.
Із палати я пішла до себе рахувати. Він міг знову піднятися будь-якої ночі. Наступного кризу Рита могла не пережити. У моєму розпорядженні залишалися тижні, не місяці.
О восьмій ранку з’явився дядько Степан. Зі швидкої йому, як найближчому родичеві, зателефонували ще вночі; дістався він до ранку. П’яним не був, але від нього пахло тим, що п’ють для хоробрості.
Він проминув пост. Віра Тимофіївна перегородила дорогу — він посунув її плечем, як меблі. Не вдарив, відсунув і пішов далі.
— Де ваша головна? Ковальчук де? — лунало коридором.
Я вийшла.
— Я тут. Будь ласка, тихіше: у відділенні хворі, які потребують реанімації.
— Начхати мені! Ще трохи — і здохла б цієї ночі моя дочка, а винні ви! Ви три тижні дупу просиджуєте, поки вона загинається. Нам нирка потрібна! Сказали вам знайти — знайшли?
— Степане Федоровичу, обговорімо це в кабінеті.
— Нікуди я не піду! — Він виставив палець, зупинивши його за сантиметр від мого носа. — Знаю я таких вискочок. Сама, мабуть, сільська, з простих. На наші гроші вивчилася, тепер носа задерла. Табличку повісила, кабінет завела, корону надягла, а людям допомогти — не твоя функція! Слухай мене, Ковальчук: помре моя Марго — вилетиш звідси. По судах затягаю, на всю країну зганьблю. Ксеня вже була на телебаченні, ще підемо. Навчишся розмовляти з нормальними людьми!
«З простих. На наші гроші». Переді мною стояв чоловік, для якого я була «воно», і знову мене не бачив. Навіть шраму над бровою не впізнав. У чотири роки я впала з його табуретки; тоді він сказав мамі: «Ксенечко, воно знову розбилося». Тепер перед ним був білий халат, а в халаті — обслуга.
Охоронці, що прийшли, вивели його. Уже у дверях дядько Степан обернувся:
— Без вас знайдемо! Віддасть нирку як миленька, життям нам завдячує! А ти роботи позбудешся!
Віра Тимофіївна розтирала плече.
— Боляче?
— Не болючіше, ніж вам, Ірино Миколаївно.
Того дня я зателефонувала трьом. Спершу татові.
— Тату, збіглося.
Він помовчав.
— Я знав. Ти моя дочка, у тебе все збігається. У своєму сейфі я зберігаю твоє колишнє свідоцтво про народження. Ми з мамою зберегли. Це вона запропонувала залишити його на випадок, якщо колись знадобиться.
Мами Тані не було чотири роки, а її «раптом» дожило до цього дня.
Наступним був номер Софії Аркадіївни. У свої вісімдесят вона взяла слухавку після третього гудка.
— Софіє Аркадіївно, це Іра Ковальчук. Дитбудинок на Вересовій.
— Ірочко… Я ж казала тобі: життя довге. Прийшли-таки?
— По нирку прийшли.
— Коли мені бути?
— У четвер, о другій годині. Обласна лікарня, третій корпус.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.