Містом вони мчали на шаленій швидкості. Мишко вичавлював усе зі старенької іномарки, лавіруючи в потоці, а Оля на сусідньому сидінні гризла нігті. Подумки лаяла і затори, і тісто, яке так і не встигло підійти. А могли б батькові гарячих пиріжків привезти, просто з печі.
— Устигнемо ми, Олю, перестань тремтіти, — умовляв Мишко, сам нервово постукуючи по керму. — Він поки зайде, роздивиться, тут і ми будемо.
На подвір’ї «Горобинового двору» знайшлося єдине вільне паркувальне місце. Машину залишили криво, до під’їзду побігли. Ліфт немов навмисне спускався нестерпно довго. Першою в кабіну вскочила Оля, за нею чоловік; засвітилася кнопка восьмого поверху. Під тихе гудіння механізму цифри на табло поповзли вгору.
Біля своїх дверей Ігор Станіславович почув кроки. Хтось підійшов, повернув внутрішній замок. Дверне полотно відсунулося лише настільки, наскільки дозволяв натягнутий хисткий ланцюжок.
У щілину визирнула жінка, вже не молода, але й не стара. Яскраво-рожевий шовк халата прикрашали вишиті павичі; обличчя лисніло від жирного крему. Невдоволення на ньому було таке, наче до королеви без черги вдерлася людина, яка щойно вичищала гній. Вона оглянула добротну, хоч і просту куртку відвідувача, його мозолясті руки, великі сільські сумки. Нафарбовані губи зневажливо скривилися.
Це була Тамара Борисівна, проте Ігор Станіславович її не впізнав. Упізнавати було нікого: зі свахою вони ніколи не зустрічалися. Весілля Олі й Мишка вона провела в лікарняному відділенні з гіпертонічним кризом, пізніше побачитися теж не випало. Тепер господар мовчки дивився на неймовірну картину, переконаний, що житло захопили шахраї.
— Чоловіче, вам кого треба? — Жінка випнула підборіддя; верескливі слова різали слух. — Грошей у нас немає. Ідіть геть.
Від подиву Ігор Станіславович завмер, а тоді розтулив рота: збирався гаркнути й зажадати пояснень, що ця нахабна особа робить у його квартирі. Та позаду брязнув ліфт, стулки розійшлися. З кабіни вибралися захекані Оля з Мишком.
— Татку! Ну хіба так приїжджають? Хоч подзвонив би заздалегідь!
Оля кинулася обіймати батька, уткнулася носом у плече. Мишко підійшов, простягаючи руку тестеві, і раптом помітив жінку за дверима. Рука так і зависла в повітрі. Щелепа поповзла вниз, очі стали як блюдця.
Відчувши дивну заминку, Оля відсторонилася. Поглянула на двері, на обличчя у вузькій щілині. Пауза стала зловісною; здавалося, навіть пил застиг у повітрі.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.