Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Батько приїхав переїжджати ближче до доньки раніше строку, але не зміг відчинити двері власної квартири

Частина 4 з 8

Із вокзальними запахами біляшів змішувалася метушня. Пробираючись між студентами й носіями, він вийшов до таксі. Вгодований водій окинув оком розміри сумок, потім зустрівся зі спокійним, важким поглядом пасажира й торгуватися не став.

— Куди їдемо, батьку?

— Житловий комплекс «Горобиновий двір», будинок 15, — басовито відповів Ігор Станіславович, прибираючи сумки в багажник, а сам сів попереду.

Майже пів години забрала дорога серед заторів. За вікнами миготіли рекламні щити, гули тисячі двигунів. Страху перед цим вавилонським стовпотворінням в Ігоря Станіславовича не було; дивлячись на нього, він лише трохи сумував. Звикне. Дід недарма казав, що людина до всього звикає.

Написати доньці він вирішив іще в машині. Закінчив повідомлення саме тоді, коли таксі зупинилося біля гарного цегляного будинку з кованими огорожами. Розрахувавшись, дістав речі й дійшов до під’їзду. Нова магнітна таблетка на в’язці озвалася писком — вхід відчинився.

Легкий дух хлорки змішувався всередині із запахом сирої штукатурки. Безшумний ліфт доправив його на восьмий поверх. На майданчику знайшлися потрібні двері: темно-коричневий метал, номер 84.

Сумки опустилися на підлогу. Ігор Станіславович вибрав довгий ключ від нижнього замка, але той увійшов лише наполовину й стукнувся об метал. Насупившись, господар вийняв його, перевірив червону позначку на голівці. Ключ потрібний. Друга спроба нічого не змінила.

Придивившись до замкової щілини, він відчув неприємний холод уздовж спини: схоже, серцевину замінили. Відступив, іще раз звірився з номером. Усе сходилося — вісімдесят чотири, восьмий поверх. Думки плуталися: чи то корпус переплутав, чи то чорні рієлтори дісталися до порожньої квартири, зламали двері й поставили свій замок.

Серце билося неквапливо, важко, як кувалда. Ігор Станіславович залишив речі біля ніг і натиснув на дзвінок. З-за дверей долинула дзвінка мелодія.

Повідомлення від нього застало Олю на кухні. У рідкісний вихідний вона воювала з дріжджовим тістом: задумала пиріжки з капустою. У ванній Мишко полірував новий змішувач. Домашню ідилію порушило коротке дзеленькання телефона на столі.

Струсивши з пальців борошно, Оля відкрила повідомлення й завмерла: «Доню, до мого будинку вже майже доїхали, пишу з таксі. Приїхати надумав раніше строку, а турбувати вас не хотілося. Приходьте до мене надвечір, поп’ємо чаю».

— Мишку!

Рижик зірвався з місця й, буксуючи лапами, сховався під диваном. Із ванної вискочив Мишко: у руці розвідний ключ, очі шалені.

— Що сталося? Трубу прорвало?

— Батько приїхав! Уже біля свого будинку.

— Приїхав? — Мишко отетерів. — Він же лише наприкінці місяця мав!

— Отже, раніше закінчив. Мишку, там же порожня квартира, він сам із сумками! Навіть чаю немає. Облиш свої гайки, бери ключі від машини. Чай я прихоплю. Треба тата зустріти…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Свекруха»

Усі історії рубрики