Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Батько приїхав переїжджати ближче до доньки раніше строку, але не зміг відчинити двері власної квартири

Частина 3 з 8

— Мишку, поглянь. — Оля штовхнула чоловіка ліктем і показала екран. — Наталя квартиру орендувала? Чи спонсора завела? Щось знайоме в цьому ремонті. Усе світле, нічого зайвого…

Мишко побіжно глянув на знімок, далі витираючи руки, запилені після шпаклювання.

— Який іще спонсор, Олю? Усі її таланти — очі закочувати. Радше до подружки присмокталася. Або фотошопом бавиться, замилює очі. Мама теж телефонувала задоволена: каже, налагоджується життя. Між іншим, про твого батька розпитувала, коли приїде.

— І ти їй що відповів?

— Як домовлялися: аж під кінець місяця, приблизно тридцятого числа. А що?

— Та нічого. — Телефон Оля відклала, знизавши плечима. — Дивно все-таки. Від твоєї сім’ї зазвичай самий зубний біль, а тут — тихо та любо.

Під цією тишею їй привиділося щось липке, тривожне. Немов у знайомій картині бракувало деталі, а якої саме — не розгледіти. Оля, виснажена змінами біля печі, відігнала думки: втомилася, мабуть. Надто вже незвично свекруха не давала про себе знати.

У Липовеллі тим часом осінь густо пахла прілим листям. Вийшовши на ґанок, Ігор Станіславович оглянув порожнє подвір’я. Переорана земля, передані речі, продане господарство — незавершених справ не залишилося. Навіть ключі від сараїв уже були в нового господаря, сусіда Степановича.

Упорався він раніше, ніж намітив. За роки звик робити сказане, а не тягти кота за хвіст; неробства цей ґрунтовний чоловік не любив. Рідні стіни провів поглядом, узяв дві напхані сірі сумки з найпотрібнішим. На плечі поправив ремінець старої шкіряної барсетки — там лежали всі документи — і попрямував до хвіртки.

Середа, час уже по обіді. Ігор Станіславович вирішив обійтися без попереднього дзвінка. Він був певен: донька зараз на роботі, а зять зайнятий своєю зміною в автосервісі. Нема чого смикати молодих, коли можна дістатися самому. Місто він більш-менш знав і весь шлях уявляв заздалегідь: спочатку електричка, потім на вокзалі візьме таксі й поїде просто до нової квартири. Там уже спокійно влаштується, нагріє чайник. На той час якраз настане вечір — отоді й напише Олі. Покличе їх із Мишком до себе: приходьте, мовляв, у гості, я вже вдома.

Під перестук коліс Ігор Станіславович дивився в деренчливе вікно. Дивно починалася старість: після цілого життя на волі їхати в бетонну шпаківню, на восьмий поверх. Але здоров’я колишнім не залишилося. Заради доньки можна й потерпіти; з’являться онуки — допомога знадобиться. Мишко теж хороший хлопець, хоча зі своєю скаженою ріднею надто м’який…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Свекруха»

Усі історії рубрики