— Задуха у вас, зовсім дихати неможливо. Наталю, води матері принеси. З льодом. Посиджу поки.
Пуфик у передпокої прийняв на себе її вагу; долоня заходила перед обличчям, замінюючи віяло. Наталя тим часом полізла в брудному взутті на килимок біля кухонної зони. Оля взялася її вичитувати. Поки вони сперечалися, Тамара Борисівна залишалася на диво мовчазною.
Ще п’ять хвилин скандалу переконали свекруху, що розуміння тут не добитися. З ображеним виглядом вона підхопила плащ, гукнула доньку й так грюкнула дверима, що після її відходу у квартирі залишилися і нудотно-солодкі парфуми, і відчуття, ніби на душі натоптали брудними підошвами.
Оля видихнула, досипала Рижикові корму й узялася до плити. Думка про те, що за черговим набігом свекрухи із зовицею могло ховатися щось іще, їй навіть не спала на гадку.
За роботою та ремонтом майже місяць промайнув непомітно. Навколо шуміло місто, метушливе, пропахле бензином, розцвічене неоном, а Оля крутилася як білка в колесі: затемна вставала до пекарні, вечорами допомагала Мишкові поратися з їхньою ванною. Батько ж до переїзду підходив ґрунтовно, без поспіху.
Його єдиний приїзд задля купівлі квартири Оля пам’ятала добре. Високий, кремезний Ігор Станіславович, чиї руки звикли і до сокири, і до тракторного керма, оглянув світлу однокімнатну квартиру в добротному цегляному будинку неподалік від доньки. Восьмий поверх його влаштував. Схвалення він висловив мовчазним кивком; потім були підписи на паперах і в’язка ключів із брелоком-підковою, отримана від колишніх господарів.
Запасні ключі, що блищали нікелем, він простягнув Олі.
— Візьми, доню. Про всяк випадок нехай і у вас комплект буде. Я в Липовеллі все закінчу, Кондратюкам будинок передам, тоді переберуся. Раніше ніж через місяць не впораюся.
Мишко ставився до тестя з величезною повагою. Від власної матері він звик чути скарги й вимоги, а Ігор Станіславович не просив нічого. Раз на пів року приїжджав із неосяжною сумкою домашніх м’ясних припасів і мовчки лагодив у квартирі все, що текло, хиталося чи скрипіло. З цими приїздами були пов’язані міцні рукостискання, конверт із грошима, а потім — його повернення в рідні простори.
Тепер з боку Мишкової рідні запанувало якесь ненормальне затишшя. Тамара Борисівна більше не телефонувала з вимогою сплатити комунальні рахунки. Наталя перестала випрошувати гроші на чергові вії. Зате її сторінка в соціальній мережі розквітла буйним цвітом.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.