Життя без прикрасКоли ввечері батьки забрали останніх дітей, Максим покликав Іру на ґанок. Вони вмостилися на тій самій нижній сходинці. За річкою сідало сонце; сосни стояли тихі, руді.
Із внутрішньої кишені куртки Максим вийняв складений учетверо аркуш і віддав їй. На малюнку був будинок — уже нинішній, із залою та верандою, з майстернею у дворі. Дві крихітні постаті сиділи на ґанку. У кутку нерівні літери людини, якій досі важко писати, складалися в слова: «Я обіцяв намалювати тобі дім».
— Ти пам’ятав усе це п’ятнадцять років? — Іра підвела на нього очі.
— Шістнадцять, — поправив Максим. Торкнувся зап’ястка, але замість видихнути взяв її за руку. — Іро, тоді весілля за нас вирішили інші. Тепер я сам хочу запитати. Станеш моєю дружиною? Моєю — під моїм ім’ям?
Іра подивилася на малюнок, на будинок і річку, потім на Максима, який на початку їхнього спільного життя не міг вимовити власного імені.
— Стану. Під твоїм.
Заяву вони подали особисто, прийшовши вдвох. Через місяць повернулися до того самого палацу урочистостей, у малу залу з високими вікнами.
Цього разу гостей було небагато: Ольга, Раїса Григорівна, Лісовський із дружиною, Васильович у святковому піджаку. Восьмеро дітей із центру тримали букетики ромашок.
Реєстрацію проводила та сама статна жінка в бордовому костюмі. Подивилася на нареченого, звірилася з паспортом і знову підвела очі. Брова ледь піднялася, ніби вона щось згадала, але зауважень не було.
— Максиме Павловичу, чи згодні ви взяти шлюб з Іриною Олексіївною Ткач?
Дивлячись на Іру, він двічі легко торкнувся пальцями зап’ястка. Слова вже давно виходили вільно. Тепер цей жест належав лише їм двом.
— Так.
Відповідь пролунала виразно й твердо, її почула вся зала. З рук реєстраторки Максим узяв ручку лівою рукою й поставив у книзі власний підпис.
Згодом на запитання про їхнє знайомство Іра незмінно відповідала:
— На ґанку. Мені тоді було чотирнадцять.
Максим щоразу хитав головою:
Поділіться враженням від історії
5Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Приятно: Обещание исполнено!
І таке буває у нашому житті. Дякую за гарну життєву розповідь. Чекаю на нову.
Дуже боляче чути таке горе,коли де яки батьки сами роблять з дітьми,Слава богу жизнь дае більше доброти и счастья для життя, треба робити добро и тоді буде и тоби добра,дякую за расказ
Відчула,що в цьому світі ще не все втрачано .Все таки є люди,яким не байдуже,які говорять правду і роблять добро,даруючи фактично друге життя таким особливим дітям.Поки є такі люди-наша нація непереможна.Дякую за таку цікаву,змістовну розповідь.
Чудовий настрій після прочитаного дже сподобалось душевно