Життя без прикрас— Пошкодуєш. І ти, і вона. Без нас ти ніхто, затямив? Довідка нікуди не поділася, діагноз теж. Чи думаєш, дурникові хтось повірить?
Від грюкоту дверей задзвеніли шибки в буфеті. Максим довго дивився вслід братові, потім сів на табуретку, опустивши руки на коліна. Іра підійшла й стала поруч.
— Ти йому відмовив, — тихо сказала вона.
— Уголос відмовив, — так само неголосно озвався Максим і додав уже без жодної затинки: — А це, виявляється, зовсім просто.
У понеділок Оксана Петрівна розіслала повідомлення про позачергові збори учасників товариства. Разом із Денисом у неї було 60%, у Максима — 40%. Вона розраховувала, що він знову промовчить. На голосування винесли передачу Лісовському проєктів «Бондар дім» у рахунок отриманого авансу: усіх теремів, «Хвойного вінця», «Різьбленого чертога».
Максим з’явився сам, з Ольгою. Проголосував проти, і його заперечення внесли до протоколу. Більшістю голосів рішення все одно ухвалили.
Увечері Лісовському надіслали листа, якого від Максима ніхто не очікував. Скласти його допомогла Ольга: «Автор проєктів, запланованих до передачі, — я, Максим Павлович Бондар. За Цивільним кодексом автором визнається людина, яка створила твір своєю творчою працею. Право авторства невідчужуване й нікому не передається. Договорів про відчуження виключних прав на ці проєкти з фірмою я не укладав». До листа додали копії сторінок зошита: підписи, дати — усе раніше, ніж Денис уперше представляв роботи замовникам.
Тиждень юристи Лісовського вивчали надіслані матеріали. Потім він сам зателефонував Максимові. Іра стояла поруч; їй здалося, у голосі інвестора з’явилася повага.
— Максиме Павловичу, ще там, біля ґанку, я одразу зрозумів: щось із цим Денисом не сходиться. Юристи перевірили — права на ваші роботи фірма ніяк не оформила. Те, що вашій матері не належить, я в неї купувати не буду. Угоду зупиняю, вимагатиму повернути аванс. А з вами, якщо не заперечуєте, поговоримо окремо. Трохи згодом.
Одного з перших холодних вечорів біля хвіртки без попередження зупинилася машина з водієм. Із неї вийшла Марина Коваленко — висока, доглянута, у довгому пальті з верблюжої вовни. Вона оглянула сосни й ділянку так, наче прикидала ціну всього, що було за парканом. Іра вийшла на ґанок.
— Ви Ірина, — промовила Марина, не запитуючи, а стверджуючи. — Мені потрібні десять хвилин вашого часу.
Поговорити влаштувалися на кухні. Максим пішов у сарай; із нього було видно, як важко йому перебувати поруч із жінкою, заради якої брат змусив його взяти участь у підміні. Марина поклала телефон на стіл перед Ірою.
— Подивіться. Це опублікувала одна з ваших гостей: «Денис та Іра. Щастя та любові». Того дня він сидів зі мною в аеропорту, ми пили ігристе. Спершу я подумала, що в мене з головою негаразд. Потім — що з мене роблять дурепу. — Вона ледь усміхнулася. — Я в бізнесі двадцять років, Ірино. Зі мною так не треба. Скажіть, кого я бачу на цій фотографії?
Іра відповіла не відразу. Потім, не надаючи розповіді жодного забарвлення, перелічила все: брат-близнюк, чуже ім’я на реєстрації, поїздка до нотаріуса, довіреність, за якою збиралися продати її землю. Розповіла про Лісовського й Савчука. Марина жодного разу не втрутилася; що довше слухала, то більше кам’яніло її обличчя.
— Виходить, ділянка йому не належить?
— Вона належить мені. Бабуся залишила її задовго до весілля. Жодного продажу не було. І не буде.
— А мені він на карті показував. — Марина криво всміхнулася. — «Наша сімейна ділянка біля річки. Збудуємо тут селище, тобі — п’ятнадцять відсотків». Під цю землю я передала йому п’ятнадцять мільйонів. Під казку, виходить.
Вона підвелася, застебнула пальто. Тепер вона дивилася на Іру майже із симпатією.
— І він же збирався одружитися зі мною. Навіть заяву подавати хотів! А за документами вже був вашим чоловіком. — Марина похитала головою. — Дякую, що сказали правду. Далі розберуся без допомоги.
Через два дні Ольга повідомила: заяву Марини Коваленко про шахрайство в особливо великому розмірі поліція прийняла, перевірку призначено.
— Тепер наша черга, — сказала вона. — Проситимемо суд визнати шлюб недійсним.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.