Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Я помовчав.

— Спочатку відмовлявся вірити. Та потім прочитав документи, повідомлення, переглянув записи. Після цього треба було розбиратися з фактами, незалежно від того, що я відчував.

Адвокат Оксани будував свої запитання так, щоб я виглядав жорстокою людиною, яка звикла всіма розпоряджатися.

— Сімейні гроші були під вашим контролем?

— Я стежив за особистими рахунками та коштами підприємства.

— Для великих покупок дружині був потрібен ваш дозвіл?

— Ми обговорювали витрати. Звичайна розмова між подружжям.

— Розмір допомоги дітям теж визначали лише ви?

— Я визначав, скільки можу подарувати або позичити.

— Максим каже, що ви свідомо зберігали його залежність від ваших грошей.

— Йому було понад сорок років. Він мав освіту, власну фірму та житло, за яке я допоміг заплатити.

— Ви погрожували залишити дітей без спадщини?

— Поки не дізнався про злочини — ні.

— Однак потім позбавили їх спадщини.

— Коли вони спробували отримати спадщину за мого життя.

Адвокат заговорив голосніше:

— Хіба вами не керує помста?

— Якби я мстився, то зробив би з ними те, що вони зробили з Дмитром. Натомість я пішов до поліції. Рішення ухвалює суд.

Викликати в мене реакцію, на яку він розраховував, йому так і не вдалося.

У заключному виступі прокурор зібрав план докупи. Доступ Оксани до рахунків дозволив почати розкрадання; Максим рятував фірму, що розорялася, за допомогою підроблених документів, Людмила сплачувала борги Антона, Ірина витрачала вкрадене й допомагала приховувати походження грошей. Згодом цих розкрадань їм стало замало: знадобилися вся компанія та спадщина.

Тоді з’явилися капсули. Оксана давала їх мені, Максим готував довіреності й неправдивий лікарський висновок, Людмила відстежувала симптоми. Інші учасники знали про те, що відбувається, й чекали на результат. Дмитро опинився між ними та їхньою метою випадково: виявив документи, за що його побили, зв’язали й замкнули в заздалегідь обладнаній кімнаті. Живим його залишали лише тому, що не могли дістатися до резервної копії. Після моєї смерті збиралися прибрати.

— Тут немає ланцюжка випадкових помилок наляканих людей, — сказав прокурор. — Це планомірні дії впродовж кількох місяців. Кожен міг зупинитися, попередити потерпілих, звернутися до поліції. Можливостей було безліч. Ніхто ними не скористався.

Захист Максима покладав керівництво на Оксану. Адвокат Людмили звинувачував Антона, той — свою дружину. Ірина пояснювала свою участь страхом перед чоловіком. Але адвокат Оксани заявив, що діти використали її страх втратити достаток і поступово втягнули у злочин.

Максим відкрито повернувся до матері. Погляд, яким він її зустрів, уже нічим не нагадував погляд сина.

Для останнього слова підсудних викликали по черзі. Ірина плакала, звертаючись до Дмитра:

— Пробач мені. Я мала відімкнути двері. Але побоялася чоловіка й Оксани.

Антон визнав, що через борги став боягузом, і попросив суд урахувати його допомогу слідству.

Людмила повернулася до мене.

— Тату, я не заслуговую на прощення. Я рятувала лише себе й перестала бачити в тобі людину. Шкодуватиму про це все життя.

Я дослухав, не відповівши.

Максим говорив жорстко:

— Смерті батька я не бажав. Я рятував компанію, яка з часом могла стати моєю. Мати переконувала, що препарат лише прискорить уже наявну хворобу. З документами я вчинив неправильно, це визнаю. Але я не вбивця.

Отримавши слово, Оксана встала й оглянула залу.

— Мій чоловік десятиліттями всіма розпоряджався. Тепер він називає себе жертвою, хоча не помічав болю, якого завдавав родині. Вбивати його я не збиралася. Я захищала дітей і те, що ми разом створювали.

— Яким чином викрадення Дмитра захищало ваших дітей? — запитав суддя.

Вона замовкла.

— Чим допомагали родині чотири замки із зовнішнього боку дверей?

Відповіді не було.

— А вимога й далі приймати токсичну речовину як захищала вашого чоловіка?

Оксана сіла.

Справа була об’ємною, обвинувачених — кілька, тому оголошення вироку тривало кілька днів. Оксану визнали організаторкою викрадення й замаху, винною в шахрайстві та незаконних фінансових операціях. Їй призначили тривале позбавлення волі.

Максим теж отримав великий строк: за участь у замаху й викраденні, розкрадання коштів і підроблення документів. Слідству він допомагав мало. Його спроби звинуватити решту суд розцінив як відсутність каяття.