Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

Його справжнє обличчя нарешті проступило крізь маску порядності.

— Я тут зареєстрований. За законом я маю право тут жити. Це й моя житлоплоща. Відчиняй двері, інакше я зараз викличу поліцію.

Він з силою вдарив кулаком по металевому одвірку. У цю мить Павло зробив крок уперед, опиняючись у полі зору Віктора. Кремезний мовчазний охоронець просто подивився на розлюченого чоловіка важким, немиготливим поглядом.

— Проблеми, громадянине? — низьким, рівним басом поцікавився Павло.

Віктор відсахнувся, ледь не випустивши свій портфель. Його пиха зникла зі швидкістю світла. Одна річ — кричати на дружину, яку він вважав слабкою, і зовсім інша — зіткнутися з професіоналом.

— Це ще хто такий? — пробурмотів Віктор, відступаючи до сходів.

— Це моя гарантія безпеки від шахраїв, — відповіла я.

Я зняла ланцюжок, швидко розчинила двері, викотила на майданчик дві важкі валізи й одразу відступила назад.

— Тут усі твої речі, — сказала я, дивлячись на його розгублену постать. — Мій адвокат Степан Петрович уже підготував позов про розірвання шлюбу й позбавлення тебе права користування квартирою. Квартиру я отримала у спадок до шлюбу, тож у суді тобі нічого не світить.

Віктор стояв, опустивши плечі. Його погляд метався між валізами, мною та похмурою постаттю охоронця.

— Іро, ну пробач мені, біс поплутав. Це все Світлана. Вона сама на мене вішалася, проходу не давала, — завів він улюблену пісню боягузів, намагаючись перекласти провину. — Давай поговоримо нормально. Ми ж сім’я.

— Сім’ї немає й ніколи не було. Але є ще дещо, про що ти маєш знати.

Я витримала паузу, насолоджуючись миттю відплати.

— Я вагітна, Вікторе.

Його очі розширилися до межі. Він невпевнено ступив крок до валіз.

— Що? Ти? Ми ж…

— Так, але знаєш, у чому головна іронія? — я дивилася на нього з неприхованою зневагою. — У тебе тепер двоє дітей від двох рідних сестер. Але жодному з них ти не станеш нормальним батьком. Свого малюка я виховаю сама. Ти платитимеш аліменти за рішенням суду до копійки, а ближче ніж на гарматний постріл до нас не підійдеш.

— Ти пошкодуєш про це, — злісно прошипів Віктор, хапаючи валізи за ручки. — Ти ще приповзеш до мене, коли зрозумієш, що сама не впораєшся. Кому ти потрібна з причепом?

— Прощавай, Вікторе.

Я не стала слухати його жалюгідні образи. Я з силою грюкнула важкими сталевими дверима. Пролунав гучний останній звук металу, що зачинився. Я повернула ключ у новому замку, замикаючи його на всі оберти.

За дверима ще кілька хвилин лунала приглушена лайка, гуркіт пластикових коліс по бетонних сходах, а потім усе стихло. Павло делікатно кашлянув.

— Усе гаразд, Ірино Юріївно, моя допомога більше не потрібна.

Я притулилася лобом до холодної сталевої поверхні дверей і заплющила очі. Усередині не було ні болю, ні жалю. Лише неймовірне, всеохопне відчуття очищення. Наче я довго дихала чадним газом, а тепер нарешті вийшла на свіже повітря.

— Усе гаразд, Павле.

Я випросталася й щиро всміхнулася охоронцеві.

— Дуже вам дякую. Більше він сюди не поткнеться.

Розрахувавшись із Павлом і провівши його, я обійшла свою простору світлу квартиру. Вона здавалася величезною й дивовижно тихою. Я підійшла до вікна у вітальні й подивилася на вечірні вогні Ольховця. Я була зовсім сама в цьому домі, але більше не почувалася самотньою.

Я поклала долоні на живіт і тихо промовила в порожнечу кімнати:

— Ну от, малюче, ми вигнали чужих. Тепер це лише наш із тобою дім.

Попереду на мене чекали важке розлучення, судові тяганини й складні розмови з батьками, які напевно спробують захистити свою непутящу молодшу доньку. Але найголовніший, найстрашніший крок я вже зробила. Замки були змінені, мости спалені, і відступати я не збиралася.

Ранок наступного дня почався з пронизливої, дзвінкої тиші. Я розплющила очі й довго дивилася на світлу стелю спальні. Поруч не було звичного важкого дихання чоловіка. На спинці стільця не висів його недбало кинутий одяг. Простора квартира, очищена від присутності зрадника, здавалася наповненою свіжим повітрям. Я повільно сіла на ліжку й прислухалася до власних відчуттів.