Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

План був жорстким, радикальним, але це був єдиний вихід.

— Вартість моїх послуг із повного ведення вашої справи, включно зі шлюборозлучним процесом і зняттям з реєстрації, становитиме п’ятдесят п’ять тисяч, — Степан Петрович назвав суму рівним тоном. — Я гарантую, що ваш колишній чоловік не отримає жодного квадратного сантиметра вашої площі.

— Згодна, — я не роздумувала ні секунди. — Ці гроші я відкладала на оновлення кухонного гарнітура, але зараз вони підуть на порятунок мого життя.

— Тоді до завтра. Чекаю на вас о десятій ранку для підписання позовів. Дійте сміливо, Ірино Юріївно. Закон на вашому боці.

Я вийшла з кабінету з розправленими плечима. У голові був чіткий і поетапний алгоритм дій. Забрати планшет, викликати слюсаря, викликати охорону, зібрати валізи, викреслити Віктора й Світлану зі свого життя назавжди.

Я вийшла крізь скляні двері бізнес-центру. Дрібний дощ нарешті припинився, поступившись місцем свіжому прохолодному повітрю, що пахло озоном і мокрим асфальтом. Сонце несміливо пробивалося крізь розірвані сірі хмари, відбиваючись у глибоких калюжах на тротуарі. Я зупинилася на краю паркування, щоб знайти в телефоні номер надійної слюсарної майстерні. Пальці швидко набирали пошуковий запит, коли краєм ока я вловила якийсь рух.

За кілька метрів від мене біля блискучого чорного автомобіля стояла жінка. Я завмерла, не вірячи власним очам. Це була вона, та сама дивна ранкова циганка біля воріт лікарні. Але тепер вона мала зовсім інакший вигляд. Жодних багатошарових брудних спідниць, жодних поношених курток і вицвілих хусток.

На ній було елегантне дороге кашемірове пальто глибокого бордового кольору. На ногах — стильні шкіряні півчобітки на стійких підборах. Темне густе волосся було акуратно вкладене й блищало в променях сонця, що визирнуло з-за хмар. На руках не було жодного немовляти, а біля ніг не стояла звична картонна коробка з жалюгідними монетами.

Та це безперечно була вона. Ті самі різкі вилиці, той самий прямий ніс, ті самі бездонні мудрі очі, що дивилися на мене наче рентген. Вона стояла, спираючись рукою на дах автомобіля, і дивилася просто на мене. У її погляді не було ворожості, лише спокійне очікування.

Я повільно опустила телефон до кишені й зробила кілька невпевнених кроків у її бік. Моє дихання пришвидшилося. Хто вона така? Вулична шахрайка, яка якимось чином вистежила мене? Членкиня якоїсь витонченої злочинної групи?

— Ви… — мій голос зрадницьки здригнувся. — Це знову ви. Чого вам від мене треба?

Жінка не ворухнулася. Її губ торкнулася легка, ледь помітна усмішка.

— Здрастуй, Іринко, — промовила вона тим самим глибоким оксамитовим голосом, який я чула рано-вранці.

Від того, як вона назвала моє ім’я, м’яко, по-домашньому, по спині пробіг дивний трепет.

— Звідки ви знаєте, як мене звати? Ви стежите за мною? Що це за маскарад?

Я зупинилася на безпечній відстані, готова будь-якої миті розвернутися й побігти назад до будівлі бізнес-центру, де є охоронці. Циганка повільно похитала головою, не зводячи з мене своїх неймовірних очей.

— Ніякого маскараду немає. Я просто опиняюся там, де найбільше потрібна. Уранці тобі треба було прозріти, щоб не впустити змію до своєї оселі, а зараз тобі треба зрозуміти найголовніше.

Вона зробила один плавний крок назустріч. У повітрі чомусь не пахло дорогими парфумами, які пасували б до її нового образу. Пахло все тим самим сушеним полином і старими запиленими книжками.

— Що зрозуміти? — Я інстинктивно схрестила руки на грудях, захищаючись.

— Що всередині тебе зараз б’ються два серця, — тихо, але дуже виразно сказала вона.

Земля хитнулася. Я судомно втягнула холодне повітря крізь щільно стиснуті зуби. Звідки вона може це знати? Я лише пів години тому вийшла з кабінету лікарки. Ніхто, крім мене та Олени, не знав про цю вагітність. Це просто не вкладалося в межі логіки.

— Звідки ви… — Я не змогла закінчити фразу. Горло перехопило.