Пролунав сигнал електронної черги, і на табло висвітився номер дивної відвідувачки. Завдяки іншій серії її черга підійшла раніше. Галина Петрівна схопилася напрочуд прудко, попрямувала до четвертого вікна й поклала паспорт просто перед клавіатурою працівниці.
— Мені потрібно негайно зняти всі кошти з рахунку, — промовила вона навмисне сиплим голосом, намагаючись говорити вище, ніж зазвичай. — Усю суму, без залишку. Видайте готівкою… Хоча ні, краще переказуйте на інший рахунок. Реквізити я зараз назву.
Командних ноток не змогли приховати ні парик, ні змінений голос. Марина сиділа за десять кроків і чула кожне слово. У Галини Петрівни ніколи не було заощаджень у цьому банку; навіть пенсію вона звикла отримувати через поштове відділення. Тоді про який рахунок ішлося?
Марина повільно опустила руку в бічну кишеню своєї сумки й витягла те, що ввечері прийняла за паспорт. У пальцях опинилося запрошення на щеплення для Кекса. Вона розгорнула листок, хоча вже з першого погляду зрозуміла, що документа там немає. По спині пробіг холод, а з грудей вирвався короткий здавлений вдих. Тепер Марина зрозуміла, навіщо свекруха просила води: дорогою на кухню та дістала доступ до залишеної в передпокої сумки. Сенс маскараду ставав моторошно ясним…
