— Родина має будуватися на абсолютній довірі та прозорості, — урочисто віщав він, розкладаючи аркуші віялом. — Жодних секретів, жодних недомовок. Ми маємо бути впевнені в нашому майбутньому.
Світлана примружилася. Верхнім аркушем лежала роздруківка. То була її довідка про доходи за останні три роки. Нижче виднілися банківські виписки про рух коштів на її особистому рахунку, а збоку стирчав роздрукований звіт із бюро кредитних історій. Усередині у Світлани все стиснулося в тугий холодний вузол. Тривога миттєво змінилася лютою, кришталево чистою злістю.
— Звідки в тебе довідки про мої доходи? — повільно, по складах промовила Світлана. Кожне слово падало на стіл, наче шматок свинцю.
Віктор посміхнувся, навіть не відчувши атмосферного тиску, який за секунду змінився за столом. — Друг у податковій пробив. І в банку один знайомий допоміг. Для надійності, Світланко. — Він підморгнув. — Сама розумієш, час зараз складний: одружишся, а в дружини боргів на мільйони. Родина має бути прозорою. Я повинен знати, чим управляє моя майбутня дружина.
Оксана Петрівна, не зважаючи на зловісний тон невістки, схопила папери.
Вона начепила на ніс окуляри в леопардовій оправі й жадібно почала водити пальцем по рядках цифр. Її губи беззвучно ворушилися, підраховуючи чужі гроші. Раптом її обличчя спотворилося. Вона жбурнула папери назад на стіл і щосили грюкнула кулаком по стільниці. Задзвеніли порожні мушлі устриць.
— Я не зрозуміла, — гаркнула свекруха, бризкаючи слиною. — А де документи на її трикімнатну в центрі? Виписки, довідка з реєстру нерухомості. Ти казав, квартиру вже оформлено.
Віктор заметушився. Його лоск випарувався. Він миттю перетворився на школяра, що нашкодив, перед директором.
— Мамо, ну мамо, усе гаразд, зробимо. Квартира точно її, я сам чув, як вона з батьком розмовляла. Не хвилюйся, виписку з реєстру завтра ж візьмемо через інтернет і тобі покажемо.
Оксана Петрівна важко задихала.
— Голодранку з одними сирними боргами в родину не приймемо, — сповістила вона на половину зали.
Кілька гостей за сусідніми столиками з цікавістю повернули голови.
— На біса вона нам без власного житла? Так ми зі злиднів ніколи не виберемося. Та я кістьми ляжу, а шлюбу не схвалю, доки не побачу папір на квартиру.
Світлана дивилася на них, просто дивилася. Вона не відчувала бажання плакати. Не було образи за зруйноване кохання, бо кохання, як виявилося, там жодної ночі не ночувало. Був лише брудний розрахунок. Її оцінили як племінну корову на виставці, залізли в її особисті рахунки, незаконно дістали банківську таємницю й тепер нахабно вимагали віддати їм майно.
І найпрекрасніше в усій цій ситуації було те, що вони самі ж викопали собі екскаватором величезну смердючу яму. «Вони зі злиднів не виберуться», — подумки повторила Світлана фразу свекрухи. Простий логічний ланцюжок миттєво замкнувся в голові.
Вони не заощаджували на розкішній вечері в ресторані. Вони замовили половину морських глибин, бо були цілковито впевнені: платитиме багатенька невістка, та сама, чиї доходи вони щойно підрахували у своїй украденій папці.
Оксана Петрівна набрала в груди повітря й різко повернулася до стільця Світлани, щоб видати фінальний нищівний ультиматум, викласти всі правила проживання в новій квартирі та порядок розподілу доходів. Але стілець виявився порожнім.
Світлана не стала влаштовувати сцену. Вона не жбурляла склянки й не виголошувала гнівних промов. Тієї самої миті, коли мати й син люто ділили її квадратні метри, Світлана просто підвелася. Вона безшумно взяла свою сумку, вислизнула з-за столу, кинула на барну стійку кілька тисяч за свій власний салат із телятиною, забрала в гардеробі пальто й вийшла надвір.
Вона стояла на ґанку «Тихої гавані», вдихаючи свіже вечірнє повітря. Осінній вітер приємно холодив обличчя. Світлана дістала телефон і заблокувала два номери — Віктора та його матері, потім відкрила застосунок таксі. Машина приїде за три хвилини.
А всередині ресторану саме в цей час розгорталася велика драма.
— І щоб ноги твого батька в нашій квартирі не було! — завершила Оксана Петрівна свою палку промову, звернену в порожнечу.
Вона закліпала очима. Віктор відірвався від заспокоювання матері й витріщився на місце, де ще пару хвилин тому сиділа його наречена.
— Мамо, а де Світлана? — Він безглуздо закрутив головою.
— Вийшла до туалету, пішла, мабуть, умитися. Зрозуміла своє місце, — самовдоволено фиркнула Оксана Петрівна, знімаючи окуляри. — Нехай тепер перетравлює. Ти, головне, стій на своєму. Нехай перепише на тебе квартиру за дарчою. Заради зміцнення довіри…
