Зустріч із батьками Світлани тільки розпочалася, а мати нареченого вже обговорювала переїзд вагітної доньки до їхньої квартири

Він простягнув свою величезну долоню через стіл. Раїса Вікторівна на всі очі дивилася на цю мозолясту руку, наче перед нею лежав отруйний тарантул. У її голові гарячково крутилися шестерні, підраховуючи збитки.

Жити вп’ятьох у трикімнатній, ще й із невісткою з гострим язиком, слухати плач немовляти, ділити кухню з донькою, яка не вміє навіть яєчню посмажити, не спаливши сковорідку, і водночас віддати свою затишну, особисту, тиху двокімнатну двом пенсіонерам.

Наречений Ігор, який останні п’ять хвилин сидів червоний від напруження, раптом не витримав. Він уявив цю картину. Його мама командує чергою до ванної. Валерія скаржиться на життя, а Аркадій Юрійович із Людмилою Павлівною спокійно п’ють чай у маминій квартирі, зробивши ремонт на свій смак. Ігор відкинувся на спинку стільця й голосно, щиро зареготав на всю кімнату.

— Мамо, Валеріє, ну ви даєте, — крізь сміх видавив він, витираючи сльози, що виступили. — Та вас обвели навколо пальця, як школярок. Ідіть-но ви краще додому, поки Аркадій Юрійович справді не виселив вас із вашої квартири.

Світлана з повагою поглянула на нареченого. Молодець. Не став мукати й соплі жувати, намагаючись усім догодити. Обрав правильний бік. Здоровий глузд переміг.

Раїса Вікторівна, зрозумівши, що синочок не на її боці й її грандіозний план обернувся ганебною поразкою, підхопилася, мов ужалена. Її обличчя набуло бурякового відтінку. Вона гарячково згребла зі столу свою сумочку, ледь не змахнувши чашку, і боляче смикнула доньку за руку.

— Вставай, Валеріє, нема чого нам тут розсиджуватися.

Валерія, крекчучи й нарікаючи на тонус, вибралася з-за столу.

— Ви ненормальні, — прошипіла Раїса Вікторівна, задкуючи до виходу. — Ми до вас із відкритою душею, по-родинному, а ви знущаєтеся. Ноги моєї в цьому домі не буде. Розмови у вас тут якісь несерйозні. Жодної поваги до материнства.

Вона рвонула до коридору. Валерія дріботіла слідом. Узуваючи свої чоботи, свекруха ледь не наступила на Барсика, який застережливо засичав і випустив кігті, готуючись захищати територію.

— Найсерйозніші, Раїсо Вікторівно, життєві! — голосно й бадьоро гукнув їй услід Аркадій Юрійович. — Ви, як надумаєте щодо обміну, телефонуйте. Я людина слова.

Вхідні двері розчахнулися з такою силою, що в коридорі хитнулася люстра. Із сходового майданчика ще кілька хвилин долинали гучні обурені вигуки й цокіт підборів, аж поки звук не стих десь біля першого поверху.

У квартирі запанувала чудова затишна тиша, що пахла ванільним пирогом і фруктовим чаєм. Аркадій Юрійович незворушно поправив скатертину, що з’їхала, зняв із плеча рушник і з насолодою присунув до себе свою величезну чашку чаю.

— Ну от, — задоволено констатував він, відкушуючи солідний шматок пирога. — А ти, Людо, переживала? Нормальні баби, швидко все зрозуміли, швидко пішли.

Людмила Павлівна нарешті видихнула й розпливлася в широкій усмішці. Вона підійшла до чоловіка й цьомнула його в колючу щоку.