Життя без прикрасНа друге засідання голова прийшла з двома свідками й цілою стосою тек. Одним із викликаних виявився Роман. Піймавши мій погляд, він відразу втупився в підлогу.
— Господар давно покинув територію! — майже викрикувала Галина Михайлівна. — Усюди стояли бур’яни й сміття, вікно було розбите. Ми діяли винятково в інтересах товариства.
Суддя вислухав її й запитав:
— На якій підставі ви замінили замок?
— Щоб туди ніхто не проник. У порожньому будинку могли оселитися безхатченки.
— Хто надав вам таке право?
Голова замовкла. Цього разу впевненість її зрадила, і в залі стало так тихо, що було чути шелест перегортаних сторінок.
Суддя оголосив, що розгляд відкладається. Правління зобов’язали надати протокол загальних зборів із рішенням про вилучення землі; за відсутності такого документа дії товариства могли визнати незаконними. Віктор Степанович ледь помітно всміхнувся. Я ж відчув, як у стіні, зведеній проти мене, з’явилася перша справжня тріщина.
За два дні пролунав дзвінок із незнайомого номера. Жінка говорила тихо, час від часу її голос тремтів.
— Мене звати Наталія. Я працюю бухгалтеркою в правлінні. Мені потрібно з вами зустрітися. Це дуже важливо.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.