Життя без прикрасІгор урвав себе на півслові. Збліднувши, спробував щось сказати, але лише розтулив і стулив рота.
— Вікторе Геннадійовичу, час, — неголосно сказав Рогов, що сидів поруч.
Я підвівся, відчинив двері архіву й ступив до кабінету.
— Не сів, Ігорку. І не долетів. Не пощастило.
За роки роботи мені не раз доводилося бачити обвали: то бетон залили погано, то палі згнили, то прорахувалися. Спочатку нічого не чути, потім проступає тоненька тріщина — і раптом уся конструкція складається, залишаючи хмару пилу. Так само на моїх очах обвалилося обличчя Маргарити.
Миттєво.
Маргарита дивилася на мене як на привида. Рот її ворушився, але жодного слова я не чув; пальці вчепилися в спинку стільця, що стояв поруч. Ігор відступав до вікна. Гончар же притиснув теку до живота й так утиснувся в крісло, ніби хотів стати невидимим. Я стояв перед ними посеред нотаріального кабінету — у тому самому піджаку, в якому ще вранці сидів у літаку. Навіть посадковий талон залишався на місці, у нагрудній кишені. Я не полетів, не опинився біля багажної стрічки в Стамбулі: тепер вона бачила перед собою мене, а не запис про скасування довіреності на моніторі.
— Привіт, Рито. Ти звеліла зателефонувати, коли долечу. От. Не долетів — зайшов особисто.
Із трьох першою отямилася Маргарита. Усе-таки чудова актриса. Обличчя затремтіло, зім’ялося, по щоках покотилися великі, справжні сльози. Вона розкрила долоні й рушила до мене.
— Вітьку, котику! Живий… Господи, ти тут! Я місця собі не знаходила, а ти навіть не зателефонував! Що сталося? Чому ти залишився? Серце прихопило?
Вона потягнулася обійняти мене. Я відступив.
— Не треба, Рито.
— Котику, що з тобою? — На її обличчі з’явився удаваний подив. — Довіреність? Ти через це? Я ж про тебе думала, фірму хотіла убезпечити. Ігорко сказав, що податкова…
— «Двадцять п’ять років йому вистачить». І ще — «нехай там турецьку вчить». Пам’ятаєш, Рито? Лише п’ять хвилин тому ти говорила це в приймальні про мене. А голос як вдало зобразила: «Це не моє. Я будівельник». Упізнавано.
Сліз більше не було — наче кран закрили.
З архіву вийшли Рогов і двоє оперативників. Майор показав посвідчення.
— Поліція. Нікому не рухатися. Маргарито, Костюку, Гончарю, вас затримано.
— За що?! — заверещала дружина.
— Замах на контрабанду наркотиків в особливо великому розмірі, завідомо неправдивий донос, замах на шахрайство в особливо великому розмірі, — Рогов загинав пальці. — Поки що це. Решту встановить слідчий.
— Наркотики? Про що ви говорите? — Маргарита повернулася до нього з перекошеним обличчям. — Я ні про які наркотики не знаю! Це все він! — Її палець указав на Ігоря. — Він змусив! Погрожував убити, якщо відмовлюся. Я сама жертва!
— Я тебе змусив?! — Ігор налився багрянцем. — Що ти верзеш, дурепо? Це ж ти все вигадала! Сама до мене прийшла й почала казати: «Ігорку, я більше не можу з цим старим пнем. Нехай він зникне, Ігорку, тільки все його має дістатися мені — придумай, як це зробити». Забула? Це ти просила, твоя була пропозиція! І цього Гончара не я тобі привів — ти сама його знайшла. Валізу йому теж власноруч збирала. А светр з оленями? Хто купував светр, яким треба було прикрити підкладку? Теж ти!
— Заткнися, тупий качку! — зарепетувала Маргарита. — Усе зіпсував! Запевняв, що передбачив кожну дрібницю, що старий нічого не помітить!
— А я тут до чого? — Гончар ще дужче втиснувся в крісло. — Я покупець. Запропонували фірму, прийшов її купити. Звичайний чесний бізнес.
— Сидіть, покупцю, — втомлено звелів оперативник, опускаючи важку долоню йому на плече. — Розберемося і з вашим чесним бізнесом. З обома судимостями.
Гончар похнюпився. Зате загнаний до вікна Ігор раптом випростався, розправив накачані плечі й нахабно, зло посміхнувся.
— Нічого у вас не вийде. Валіза? Уперше чую. Светра не купував. Героїн його, — він кивнув на мене. — Дід вирішив на старість заробити. А розмову цю хто чув? Запис є? Немає. Мої свідчення ви спростовуєте чиїмись нісенітницями — от і все.
— Запис є, Костюку, — сказав Рогов. — Ви щойно чудово поговорили в приймальні. У нотаріусів камери всюди. А у вашому гаражі знайшлися клей і підкладка. Крім того, у нас є свідок.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.