— Миколо, вирішувати тобі, — рівно сказав Павло Ігорович.
Перед Миколою Степановичем було операційне поле, але думав він зараз про інше. П’ять років тому його не виявилося поруч із донькою, коли вона чи то потонула, чи то ні. Тут він був поруч. Більше він нічого не знав. Тільки це й умів.
— Продовжуємо. Крові ще сюди. Ксюше, тонкий.
До шостої години спина затерпла до втрати чутливості. Так було навіть краще. На сьомій Ксюша мовчки промокнула йому чоло.
На восьмій Павло Ігорович промовив:
— Падає.
Близько сорока секунд ніхто не говорив. Потім тишу порушило:
— Повернулася.
Десь між сьомою та восьмою годиною він устиг знову згадати доньку. Семирічна Настуся сиділа на столі в нього в кабінеті.
— Ти можеш усіх вилікувати?
— Ні, Настусю. Але я завжди стараюся.
Вона насупилася.
— Самого старання мало.
Він намагався вберегти її й від цих думок.
На дев’ятій годині час було закінчувати.
— Закриваємося.
Власний голос він ледь упізнав: глухий, чужий, наче піднявся з дна колодязя.
У передопераційній він сів просто на підлогу, упершись потилицею в кахлі. Халат був забруднений. Зняти рукавички не вдавалося — пальці не слухалися. Ксюша присіла біля нього й обережно звільнила йому руки.
— Усе добре, Миколо Степановичу. Ви впоралися, ви молодець.
— Треба подивитися, як вона прокинеться.
— Прокинеться.
Додому він не збирався. Зателефонував Марині попередити, що проведе ніч у лікарні.
— Звісно. Втомився? — озвалася вона звичним рівним тоном.
Стало ніяково: він так нічого й не сказав їй про дівчинку. Про пацієнтів вони давно вже не розмовляли, але зараз було інакше. І все-таки він знову промовчав.
Усю ніч він провів на стільці біля стіни в реанімації. Під’єднана до апаратів дівчинка спала; бліде обличчя уві сні здавалося зовсім дитячим. Микола Степанович дивився на родимку над губою. Вірити хотілося, вірити було страшно. На жодній операції йому не бувало так важко.
Пробудження почалося ближче до полудня: поворухнулися пальці, слідом здригнулися повіки. Затуманений погляд ковзав від стелі до лампи, від лампи до трубок. Микола Степанович нахилився до неї — так він нахилявся вже до сотень дітей, які виходили з наркозу.
— Спокійно, усе закінчилося. Ти зараз у лікарні. Я лікар, який тебе оперував. Усе добре.



















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Незаконченность. Где и с кем жила дочь? Что с теми людъми?
Незаконченность. Где и с кем жила дочь. Где эти люди? Что с ними?
Радість за дитину,її повернення до життя