Життя без прикрас— Ну так. Дочка, звісно.
Вона знову відвернулася. Решта промовчали. Навіть продавчиня, знайома зі мною десять років, видала хліб і молоко, так і не глянувши мені в обличчя.
У шкільному коридорі мене зустріла директорка. Покликала до кабінету, причинила за нами двері. Я чекала, поки вона перекладала на столі папери.
— Ірино, до вашої роботи в мене жодних питань немає, — заговорила вона нарешті. — Але телефонують батьки. Про нашу прибиральницю розповідають… Ви ж розумієте. Ніби ви старих у сараї тримаєте.
— Брешуть. Хто вам телефонує?
— Зараз не в цьому річ. — Вона розвела руками. — Краще візьміть за власний рахунок. Тижнів на два, на три, поки все вляжеться. Потім повернетеся.
Заяву я написала за її столом, узявши її ручку.
Назад ішла й додавала подумки те, що в нас залишалося: Стьопина зарплата, допомога на дітей. За електрику в сараї тепер хоча б не доведеться платити. І все одно без мого заробітку нам не вистачить навіть до середини квітня.
Микола був на материному подвір’ї. Побачивши мене, підійшов до хвіртки. Я розповіла про відпустку, і він одразу запропонував:
— Давайте я оплачуватиму догляд за мамою. Скільки вам школа платила, стільки отримуватимете від мене.
— Не треба. Потім опіка скаже, що я заради грошей її взяла. І Марина за це вхопиться: доглядала, мовляв, за плату.
Він не став наполягати. Удома я повторила розповідь Стьопі, який сидів над черевиком молодшого. Голови він не підняв.
— От бачиш. Попереджав я.
На цьому розмова скінчилася. Тільки черевик так і лишився недолагодженим: увесь вечір Стьопа тримав його на колінах і дивився в стіну.
Уночі я знову була в Галини Борисівни. Діти залишилися з чоловіком; за вечір ми з ним більше не перекинулися й словом. Вийшовши до Миколи на кухню, я налила чаю, але пити не змогла. Сльози потекли несподівано для мене самої. Я сиділа над чашкою й плакала в неї.
Микола підсунув цукорницю. Втішати не намагався, чекав.
— Забери її до себе, — сказала я. — Миколо, просто сьогодні посади в машину й забери. Там ти будеш поруч. Марина туди не дістанеться. Прошу тебе.
Він дав мені заспокоїтися й лише тоді відповів тим самим рівним голосом:
— Ірино, вона недієздатна. Опікун — не я. Якщо заберу її — це буде викрадення, а я вже судимий. Сестра відразу заявить. На трасі зупинять на першому посту: мене в ізолятор, маму в інтернат. Після цього назад її не повернути.
Я провела рукавом по обличчю. З кімнати долинув шурхіт, і ми обоє підвелися. Галина Борисівна сиділа, звісивши ноги з ліжка, дивилася в дверний отвір, на Миколу.
Він підійшов і присів перед нею.
— Що, мамо? Знову заснути не можеш?
Вона довго вдивлялася в нього, а потім хрипко, повільно вимовила:
— Удома.
Олени поруч не було, ніхто не співав. Слово вона сказала сама.
Микола залишався нерухомим: боявся сполохати її.
— Удома, мамо. Ти вдома.
Кивнувши, вона лягла. Він поправив ковдру й повернувся на кухню вже з іншим, пожвавілим обличчям.
— Ірино, отже, може! Якщо сказала «вдома», зможе й у службі опіки сказати. Відвезу її на прийом. Нехай у неї самої спитають, де вона хоче залишитися.
Я хотіла його відмовити. Мені вже доводилося бачити Галину Борисівну серед чужих, я знала, якою вона тоді стає. Але дивилася на Миколу й не могла сказати йому: не треба.
На сьомий день ми повезли її в райцентр. Про прийом Микола домовився ще напередодні. Інспекторка попередила:
— Опікунку теж запрошу.
— Запрошуйте.
Ми вибрали для Галини Борисівни найкращий одяг: темну спідницю, синю кофту, квітчасту хустку. Микола посадив її спереду в позашляховику, я вмостилася ззаду. До самого райцентру вона не відривалася від вікна.
Нас прийняли в просторому казенному кабінеті зі стінами, до середини пофарбованими в зелений колір. Папером і хлоркою пахло так само виразно. Марина зі своєю текою вже чекала біля столу, не знімаючи світлого пальта. Побачивши матір, підвелася, розкрила обійми.
— Мамусенько моя, мамусю!
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми