Життя без прикрасЯ зупинилася біля розчищеної доріжки. Від хвіртки до самого сараю снігову кашу прибрали лопатою, під ноги поклали свіжі дошки. Під дверима світилося. Відчинивши їх, я почула знайомий гул: обігрівач повернувся на своє місце. Нова лампочка освітлювала сарай яскравіше за попередню.
На застеленому ліжку я побачила сіру солдатську ковдру Стьопи. Від самого нашого весілля вона зберігалася в скрині. Отже, вдень він усе повернув, а нам не сказав. Поки я стояла на порозі, Олена протиснулася всередину й вилізла на ящик.
— Тепло.
Галину Борисівну ми посадили на ліжко. Вона погладила ковдру, озирнулася; плечі в неї розправилися. Ми з Оленою заспівали, вона приєдналася. Тут її голос звучав гучніше, ніж у власному домі.
Коли доспівали, Олена розпорядилася:
— Мамо, побудеш тіткою з телевізора. На, візьми.
Замість мікрофона вона вручила мені ополоник, принесений для каші. Я присіла перед Галиною Борисівною й заговорила незвичним голосом:
— Галино Борисівно, скажіть, де вам хочеться жити?
Вона перевела погляд з ополоника на мене. Губи затремтіли, плечі затряслися від беззвучного сміху. Я теж розсміялася.
— Ви неправильно робите! — розсердилася Олена. — Це ж серйозно!
Довелося почати пісню знову. Після неї я знову піднесла ополоник і повторила запитання.
— Удома, — відповіла Галина Борисівна.
Олена ще посиділа на ящику, погойдуючи ногами, потім подивилася на неї:
— Бабусю, а раптом завтра тобі страшно стане?
— Співай.
Олена серйозно кивнула, ніби їй дали завдання.
— Добре. Співатиму.
Ми повернули Галину Борисівну додому, вклали. Уночі сон до мене не йшов; захотілося ще раз побачити сарай, і я вийшла надвір.
Стьопа вже стояв там. На його плечі спав молодший, звісивши ручку, а сам він дивився на світло під дверима. Я підійшла. Після комісії ми вперше отак стояли вдвох.
— Отже, знову провів світло, — сказала я.
— Так. — Він помовчав. — Пробачити мене я не прошу. І згоди поки не підпишу, не можу. — Переклав сина на інше плече. — Але завтра сюди прийду. З обома хлопцями. Нехай нас знімають. Сарай-бо я будував.
Відповіді в мене не було. Я лише взялася за його рукав.
Двадцятого мокрий сніг пішов із самого ранку. О дев’ятій з’явилася біла машина з червоною смугою — з інтернату. Вийшли водій і санітар, здоровенний хлопець у синій куртці. Слідом зупинився мікроавтобус, на боці якого була назва каналу. Молода журналістка в короткому пальті вибралася разом з оператором; камеру він тримав на плечі.
Марина приїхала останньою. Світле пальто, папка — усе при ній. Помітивши камеру, вона відразу попрямувала до неї, зупинилася біля хвіртки материного будинку. Запитань чекати не стала:
— Мій брат із судимістю тримає за цими воротами нашу маму. Вона хвора. Опікунка — я, а забрати її не можу вже три тижні.
У голосі чулося тремтіння, саме на цих словах. Через провулок, біля сараю, мовчки стояв Стьопа: молодший на руках, старший поруч. Марина побачила їх і обірвала свою промову.
— Стьопо, підтвердьте! Ви ж самі все написали! — крикнула вона так, щоб потрапило в запис.
Він дивився на неї й мовчав. Не дочекавшись відповіді, Марина повернулася до об’єктива. Оператор ще секунду тримав камеру на Стьопі, але журналістка вже помітила мене на ґанку й пішла через провулок. Він рушив за нею.
— Ви Ірина? Ви хотіли розповісти.
Я кивнула й подивилася в об’єктив.
— Мене звати Ірина, я шкільна прибиральниця. Наш сарай — ось він. Із січня тут жила Галина Борисівна. У мороз я вночі знайшла її біля хвіртки, а чоловік за один день утеплив їй сарай. — Я вказала на Стьопу. — Ось мій чоловік.
На цьому слова в мене скінчилися. Журналістка кивнула, пішла назад до Марини, а я дістала телефон і почала знімати.
Обидві стулки воріт Микола розчинив сам. Мати вийшла під руку з ним, у своєму пальті, у квітчастій хустці. З другого боку від матері йшла Олена; на дівчинці були гумові чоботи й моя стара хустка.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми