Життя без прикрасФахівчиня опустила очі.
— Неправда, — сказала я. — Вона сама матір на мороз виставила.
— Я можу записати лише те, що бачу, — відповіла жінка, не підводячи голови, і застебнула папку.
Микола вийшов. За хвилину на подвір’ї застукав колун.
З вікна, крізь відчинену кватирку, я почула, як Марина перед від’їздом зупинилася біля нього. Вона говорила тихо, явно не для мене:
— Коли переводитимуть маму, зі мною ще дехто приїде, Миколко.
Вона поїхала, а він рубав до самої темряви. Поліна під навісом уже височіли горою; Микола ставив нову колоду за новою. Я до нього не виходила.
Минав сімнадцятий день. Після обіду мені зателефонували, але номер був незнайомий. Голос був жіночий, молодий, діловий.
— Ірино? Це редакція обласного телеканалу. Ви сусідка, в якої літня жінка жила в сараї?
Я мовчала.
— Знімати, як її переводитимуть до закладу, нас запросила опікунка. Сюжет робимо двадцятого вранці. Ви дасте коментар? І син справді судимий? Опікунка нам розповіла.
Я пообіцяла перетелефонувати й завершила розмову. Микола був тут-таки, на кухні; я переказала йому розмову.
Ми сиділи мовчки. Двадцятого приїдуть з інтернату, телебачення зніме, як літню жінку рятують від брата-кримінальника.
— Давай сховаємо її. Миколо, в сусідньому селі живе моя тітка. На два дні відвезу, там не знайдуть.
— Ні.
— Чому?
— Тоді це буде викрадення. І по телевізору скажуть правду.
Він підійшов до вікна, звідки було видно сарай через провулок.
— Ворота відчиню сам. Виведу маму до сараю, там їй не страшно. Попросимо журналістку з нею поговорити. Не зі мною — з нею.
— А як нічого не скаже?
Микола повернувся.
— Нехай це буде при всіх. Не за зачиненими дверима. — Він помовчав. — Тобі стояти там нема чого, Ірино. Тобі тут далі жити. Побудь того дня з дітьми в тітки.
Я вирішила записати все, від першого до останнього слова. Канал міг вирізати що завгодно, залишити саму Марину. Мій запис мав зберегтися цілком.
Коли діти поснули, я сіла під лампою звільняти пам’ять телефона. Видаляла по знімку: молодший ще немовля; Олена вперше на санчатах; старший із вудкою біля річки; Стьопа сміється на ґанку, тримаючи малюка. Над кожною фотографією плакала й далі видаляла. Зупинитися не могла.
Пізно ввечері сама зателефонувала до редакції.
— Це Ірина, сусідка. Я говоритиму в кадрі, ім’я своє назву. І сарай знімайте.
Редакторка, здається, здивувалася, але погодилася. Сказала, що двадцятого будуть о дев’ятій ранку.
Я відклала телефон. Тепер і мене, і Стьопин сарай покажуть, хоч яким буде кінець.
Уранці я постукала у двері нашого барака. Чоловік не відчинив.
— Двадцятого буде телебачення, — сказала я крізь двері. — Я виступлю під своїм ім’ям. Сарай теж зніматимуть.
У відповідь ані слова. Потім з того боку клацнула засувка.
На пилораму ми з Миколою поїхали вісімнадцятого, того самого дня. Я поїхала з ним із власної волі — він не кликав.
За селищем, біля лісу, верещала пилка. Пахло смолою, сніг під ногами перемішався з тирсою. Стьопа в рукавицях стояв біля штабеля дощок. Побачивши нас, так і залишився на місці. Микола підійшов, я зупинилася трохи позаду.
— Просити я нічого не прийшов. Відкликати свідчення не треба, грошей пропонувати не буду. Прийшов, та й усе.
Стьопа стягнув рукавиці. Подивився на нього, потім на свої руки. Пилка востаннє заверещала й стихла: міняли колоду.
— Коли я підписував, Марина дещо сказала, — заговорив він, не дивлячись на мене. — Тоді не зрозумів навіщо. «Усе скінчиться, варто йому вдарити при людях». Так і сказала.
Микола мовчав.
— Вона на тебе розраховує, — вів далі Стьопа. — На твій удар, а не на інтернат.
Микола кивнув. Стьопа подивився йому просто в обличчя.
— Перед камерою стримаєшся?
— Не знаю.
Уперше я почула від Миколи таку відповідь. Стьопа кивнув, ніби саме її й чекав.
— Але згоди не підпишу. Не проси.
— Я не прошу.
Стьопа натягнув рукавиці й відвернувся до дощок. Ми пішли до машини. Біля неї я озирнулася: він і досі стояв коло штабеля, дивлячись нам услід.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми