Валентину Петрівну знайшли зв'язаною в лісі, а Марина, яка її врятувала, натрапила на слід давньої сімейної трагедії

У самісінькій середині навколо дерев’яної осі мотовила туго, у кілька шарів, був намотаний брезентовий мішок, старий військовий, із зав’язкою. Валентина Петрівна обгорнула його навколо осі, а зверху намотала куделю шар за шаром, тож зовні це виглядало як звичайна робота, покинута посередині.

Син шукав у тюках. Син не подумав розмотувати роботу, бо мати нікому ніколи не дозволяла чіпати незакінчену роботу на верстаті. Це всі в селі знали.

Марина стягла мішок з осі. Мішок був легкий. Вона розв’язала зав’язку й посвітлила всередину. Там лежала чоловіча робоча куртка, ватяна, темно-синя, з написом на спині вицвілою білою фарбою: «Артіль». Марина витягла її. Куртка була жорстка, наче накрохмалена. Правий рукав і вся права пола були в чорних плямах сажі, а на лівому обшлагу, на кишені й на комірі темніли інші плями, бурі, майже чорні, що розпливлися по ватнику.

Марина тримала куртку на витягнутих руках і не могла дихати. Під курткою в мішку лежав зошит, шкільний, у клітинку, в синій обкладинці, згорнутий трубкою й перетягнутий тією самою Валиною мотузкою з червоною ниткою. Марина розв’язала її тремтячими пальцями. На першій сторінці великим круглим почерком було написано: «До поліції, якщо зі мною щось станеться. Гончарова Валентина Петрівна».

Читати при ліхтарику було важко, і руки тремтіли, і рядки стрибали перед очима. Марина прочитала лише перші кілька: «23 грудня я не спала, бо в мене боліла спина. Близько першої ночі я побачила у вікно, що Сергій іде від хати до артілі з каністрою. Я подумала, що він несе бензин для трактора. Близько другої ночі я побачила заграву.

Сергій повернувся додому близько третьої через городи. Він був без шапки й увесь у сажі. Я спитала, що сталося. Він сказав: „Мамо, склад горить. Електропроводка, мабуть, усе згоріло. Я гасив“. Він зняв куртку й наказав спалити її в печі, сказав, що вона вся в сажі. Я не спалила. Я побачила на ній кров. Уранці мені сказали, що на складі знайшли Андрія Здоров’яка зі зв’язаними руками».

Далі Марина читати не змогла. Літери розпливлися, і в цю мить за вікном майстерні майнуло світло. Фари. Машина звернула з вулиці до хати Гончарових, під’їхала до воріт і зупинилася. Двигун не вимкнули, грюкнули дверцята.

Марина вимкнула ліхтарик, схопила мішок, сунула туди куртку й зошит та стояла кілька секунд у цілковитій темряві, слухаючи, як гупає серце. Потім, сама не знаючи як, безшумно злетіла драбиною на настил, лягла за тюками куделі, втиснулася в запилене прядиво й причаїлася. Мішок вона притискала до грудей.

Кроки подвір’ям, рипіння снігу, рипіння хвіртки під навісом, кроки мотузяною доріжкою. Ближче, ближче. Двері майстерні розчахнулися. Промінь ліхтаря вдарив у стіну, у верстат, у підлогу. Зупинився на купі куделі біля мотовила, тій, яку Марина щойно змотала з осі.

Вона бачила його крізь щілину між тюками. Сергій стояв у дверях, високий, темний, з ліхтарем у руці. Дивився на купу, потім повільно підійшов до верстата, посвітлив на голу дерев’яну вісь мотовила, на якій більше нічого не було. Він стояв довго. Марина чула, як він важко, з хрипом дихає, наче після бігу.

— Мамо, — сказав він раптом уголос, тихо, в порожнечу. — Ну що ж ти, мамо.

Потім промінь ліхтаря повільно пішов по стінах, по кутках, піднявся до настилу, вперся в тюки, за якими лежала Марина.

— Хто тут? — сказав Сергій.

Марина не дихала. Пил від куделі забився їй у ніс, у горло, і вона відчувала, що ось-ось закашляється, й затуляла рот долонею так сильно, що нили зуби. Промінь піднявся драбиною. Сергій поставив ногу на першу перекладину.

Драбина рипнула, і тут десь у селі загавкав собака. Потім другий, потім третій, зовсім близько, біля сусідського подвір’я. І крізь гавкіт Марина раптом почула голос, високий, протяжний, старечий голос, який вона впізнала б із тисячі.

— Ти, ти, проклята, куди пішла? Куди пішла? Кажу, вертайся, погибеле моя.

Бабуся Аграфена. Бабуся Аграфена стояла десь на вулиці, біля самих воріт Гончарових, і кричала на все село, як кричать на козу, що втекла. Собаки надривалися, рипнули двері в сусідів. У хаті навпроти засвітилося світло. Потім в іншій.