Життя без прикрасІз кухонних дверей Валентина бачила поруч дві голови: сиву й маленьку, розпатлану. В очах защипало.
Уранці вона взялася зачісувати онуку. Спочатку та крутилася й скаржилася, що мама хвостики робить швидше. Потім звикла: сама сідала перед дзеркалом у передпокої, підставляла голову. Валентина неквапливо виплітала колосок, як колись Наталі.
Донька малою теж не могла всидіти спокійно. Згодом навчилася заплітатися сама, табуретка перед матір’ю більше не була потрібна. Валентина навіть не пам’ятала, коли востаннє торкалася Наталиного волосся.
Вечорами діставали знайдені в Ларисиній шафі дві спиці й стару вовняну пряжу. Валентина показувала, як набирати петлі. У Тані вони сповзали, плетиво кривилося; вона сердилася, кидала спиці й усе ж поверталася до них. До кінця другого тижня зв’язала шматочок завбільшки з долоню, нерівний, із діркою посередині.
— Татові шарф, — пояснила Таня. — Він там на роботі мерзне.
Мишків відеодзвінок прорвався четвертого дня, увечері, коли всі четверо були на кухні.
— О, Мишко додзвонився! — Лариса прихилила телефон до цукорниці.
Серед темряви й снігу на екрані виднілися частина помаранчевої куртки й худе, заросле бородою обличчя, червоне від вітру.
— Мамо, тату, ви в Лариски? — слова зникали. — Тільки зараз ваше повідомлення побачив. Що з квартирою сталося?
Степан спробував розповісти. Зв’язок обривався, Мишко перепитував, нарешті махнув рукою в рукавиці.
— Потім поясните, неважливо зараз. Головне, ви в нас. Живіть скільки треба. Чуєте мене? Скільки треба. Лариско, годуй їх там.
— Годую, — відгукнулася вона.
— Золота вона в мене, мамо.
На його усмішці зображення завмерло. Потім дзвінок обірвався зовсім.
Валентина не відводила очей від потемнілого телефона. Молодший, пізній, із вічно розбитими колінцями, що ріс як доведеться. Ні про борги не спитав, ні про дачу. «Живіть скільки треба».
Згадалося, як у сьомому класі він отримав двійку з алгебри. Вона відлупцювала його рушником, поки поруч стояв Руслан із грамотою за олімпіаду.
— Мишку, в кого ти такий удався?
Він тоді не відповів. Пішов у двір, з’явився лише затемна. За що була та двійка, Валентина вже забула. Власні слова пам’ятала.
— Ви йому дорогі, — Лариса прибирала телефон. Докору в її голосі не було. — Як повернеться, щоразу збирається до вас: треба, каже, батьків провідати. Минулого літа ми вже й квитки купили. Та ви сказали, що на дачі ремонт, не до гостей.
Дзвінок Валентина пам’ятала. І дачу тими вихідними пам’ятала: жодного ремонту, Руслан приїздив на шашлики. Заради його приїзду вона й відмовила молодшому з дружиною — не хотілося зводити їх разом. Перед одним своїм сином соромилася іншого.
За весь час Руслан подзвонив двічі. Розмови були короткі, обидві зводилися до того, де тепер батьки.
— У Мишка, — відповів Степан.
— У Лариски, чи що? — У голосі старшого почулося щось схоже на полегшення. — Ну й добре. Поживіть поки в них, а я з дачею вирішу.
Від Наталі дзвінків не було зовсім. Тільки в середині листопада прийшло: «Мамо, як ви? Зовсім закрутилася. Звіти. Обіймаю».
Валентина надіслала у відповідь одне слово: «Живі!» Два дні дочка його не читала.
Наприкінці листопада Степан майстрував на балконі іншу годівничку — дерев’яну, зі старих рейок. Одного разу вони з Танею пішли по клей до магазину, Лариса була на роботі, а Валентина взялася шукати ножиці. У верхній шухляді кухонного столу їх не виявилося; у другій замість них знайшлася синя бляшана коробка з-під печива. На кришці були намальовані сани, з-під нещільно притиснутого краю стирчали папірці.
Чужих паперів Валентина чіпати не збиралася. Уже засувала шухляду, коли один зісковзнув на підлогу. Піднявши його, вона впізнала назву ліків.
Аптечний чек. Ті самі імпортні таблетки для серця, дорогі, не завжди доступні в аптеках їхнього міста. Степан приймав їх п’ятий рік. Нижче була вказана доставка: їхня вулиця, будинок, квартира на третьому поверсі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.