Життя без прикрас— Мені краще матрац на підлогу, — відмовився він. — Спині так легше.
Матрац Лариса принесла без суперечок.
Валентина лежала без сну. Ведмеді на шафі у світлі вуличного ліхтаря здавалися живими. З вітальні долинав Ларисин шепіт: казка для Тані. Дівчинка заснула посеред розповіді. Потім Лариса вийшла на кухню, причинила двері й довго мила посуд.
Вода стихла. Зашурхотів пакет, дзенькнуло скло: невістка розбирала сітку, прибирала варення в холодильник. Потім на цілих п’ять хвилин усе затихло. Валентині здалося, що шелестить папір. Ще раз дзенькнули банки, клацнув вимикач, Лариса повернулася до вітальні.
Валентина повернулася набік, заплющила очі. У ногах на матраці тихенько посопував Степан — знайомо, як усе життя. Навіть уві сні він тримав руку на ремені валізи.
Запах смаженого розбудив її ще затемна. На кухні світилася лампа; під рушником на столі чекали сирники. Біля тарілки лежала записка великими круглими літерами: «Я до третьої в їдальні. Снідайте сирниками, сметана в холодильнику. Таню на восьму до школи. Ходить сама, але якщо неважко, проведіть — їй буде приємно. Ключ висить на цвяшку. Лариса».
Таня вже сиділа за столом у формі, метляла ногами й брала сирники руками.
— О 5:30 мами вже немає вдома, — повідомила вона з повним ротом. — Їй усю школу годувати, шістсот дітей. А тато газ возить.
— Возить? — перепитав Степан.
— Трубу кладе, по трубі газ їде. Отже, возить.
Степан розсміявся. За тиждень це сталося вперше, а Валентина й зовсім не могла пригадати, чи давно чула від нього такий сміх.
Проводжати онуку вирушили вдвох. До старої цегляної будівлі з білими колонами біля входу було зовсім близько — сусідній двір. Таня йшла між ними, тримаючись за обидві руки, хоча, мабуть, уже соромилася такої прогулянки. Біля воріт відпустила їх, ступила двічі й озирнулася.
— А після школи прийдете по мене? — запитала Таня.
— Прийдемо, — пообіцяв Степан.
Вона кивнула й побігла, розмахуючи торбинкою зі змінним взуттям.
На роботу Лариса вирушала, коли за вікнами ще було темно. До четвертої поверталася із сумкою, у якій було щось із їдальні: котлети, що залишилися після обіду, або булочки. Одного разу принесла запіканку — ціле деко кухарі поділили між собою. Удома вона відразу бралася готувати: працювала швидко й голосно наспівувала, поки кухня наповнювалася парою та дзвоном посуду. Валентина спершу тільки сиділа на табуретці в кутку й дивилася, як невістка порається біля плити. Потім сама взялася чистити картоплю. За цією допомогою пішли й зауваження: тепер вона не лише спостерігала за приготуванням їжі, а й казала Ларисі, що та робить не так.
— Ларисо, капусняк ти навіщо відразу солиш? Капуста задубіє.
Та обернулася з ополоником.
— Так? А я завжди на початку солю. Мишко нічого не каже.
— Мишко змалку їв що дадуть, не скаржився.
Лариса розсміялася — так само гучно, як на весіллі.
— Тоді вчіть. Покажіть, як правильно.
Наступного дня капусняк варила Валентина. Лариса стояла поруч із зошитом, на першій сторінці якого дитячою рукою було написано «Мамина книга», і записувала рецепт. Увечері Таня з’їла дві тарілки, оголосила бабусин капусняк смачнішим. Лариса анітрохи не образилася. У зошиті з’явився запис: «Капусняк бабусі Валі, солити наприкінці».
У Степана хатня робота знайшлася вже другого дня. На кухні капало з крана, під ванною підтікала труба. У вітальні в дивана була зламана ніжка; її підперли книжкою, і так вона трималася. У Таниній кімнаті треба було взятися до шафи: дверцята не зачинялися.
— Мишко збирався лагодити, — сказала Лариса. — Усе робота далеко. Повернеться — перші три дні відсипається.
У сусіда знизу Степан позичив ящик інструментів. За тиждень полагодив усе, до чого зміг дістатися. Онука, прийшовши зі школи, сідала біля нього на підлогу й подавала викрутки.
— А ця залізячка як називається?
Він називав кожну. Через тиждень Таня відрізняла гайковий ключ від розвідного впевненіше, ніж Руслан у свої п’ятдесят років.
Одного разу Степан приніс із двору порожній пакет з-під молока. Розрізав його, прилаштував петлю з дроту — вийшла годівничка. Із Танею вивісили її за балконним вікном, насипали пшона. На ранок знайшлися синиці.
Пів години дівчинка просиділа в піжамі біля балконних дверей, затамувавши подих.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.