Життя без прикрасЩомісяця одна аптечна мережа надсилала одні ліки на одну адресу. Одержувачем скрізь був Степан, платником — картка з незнайомим Валентині номером.
Ці коробочки вона приймала сама. На початку кожного місяця кур’єр дзвонив у двері й вручав невелику картонну коробку з аптечним знаком. Таблеток вистачало на місяць. Більше всередині нічого не лежало: ні листівки, ні записки.
Першого разу Валентина навіть розгубилася.
— Хто це нам надіслав? — спитала вона кур’єра.
Той лише знизав плечима.
— Замовлення оплачене. Доставити велено сюди.
Тоді вона набрала старшого. Руслан здавався їй найнадійнішим, та й заробляв більше за решту. Отже, він і подбав.
— Русланчику, ліки для батька від тебе прийшли?
Після короткої паузи син відповів:
— Та годі, мамо, нема за що. Нехай батько п’є.
Чотири роки Валентина дякувала йому — і на дні народження, і на Новий рік. Сусідкам розповідала, який у неї турботливий старший: батькові щомісяця таблетки купує. Руслан на подяку незмінно відмахувався:
— Та годі, мамо.
Тепер у неї на колінах лежали чеки, а перед очима був чужий білий холодильник. Він гудів під Таниними малюнками. На одному велика фігурка стояла поруч із маленькою; внизу було підписано: «Мама і я варимо суп».
Шкільна їдальня. Шістсот дітей. Котлети, принесені в сумці. І щомісяця, чотири роки поспіль, — коробочка без записки. За неї треба було віддати приблизно стільки, скільки Валентина отримувала пенсії за тиждень.
Вона зібрала пачку, знову надягла гумку й прибрала все так, як знайшла: чеки в коробку, коробку в шухляду. Ножиці так і не знайшлися.
Степан із Танею застали її на тій самій табуретці за чищенням картоплі. Начищеної вже вистачило б на три дні, але Валентина не зупинялася. Чоловік перевів погляд із гори лушпиння на її обличчя й промовчав. Він умів не питати, коли питати не слід.
Увечері Лариса принесла з роботи мандарини.
— Завгосп нам віддав. Коробку списали, а вони ж добрі, тільки дрібнуваті.
Мандарини посипалися в миску, й кухнею пішов запах, із якого у Валентини завжди починався Новий рік. Таня відразу забрала три штуки. Лариса повісила пуховик на гачок, вмостилася за столом і взялася знімати шкірку. Її великі руки почервоніли від гарячої води й мийного засобу. Валентина дивилася на них, не відриваючись.
— Що з вами, Валентино Денисівно? — спитала Лариса.
— Та нічого. Втомилася.
Спитати про чеки вона не змогла. Здавалося, варто заговорити про коробку — доведеться викладати решту. До цього Валентина ще не була готова. Знизавши плечима, Лариса передала свекрусі мандарин, з якого вже зняла шкірку.
Уночі, в темній Таниній кімнаті, Валентина пошепки розповіла чоловікові про знахідку: у вітальні могли почути. Степан довго не відповідав. Потім підвівся на матраці, спершись на руку.
— Чотири роки…
— Чотири, Степку. А дякувала я Русланові.
— А він приймав подяку.
Це коротке зауваження виявилося тяжчим за всю розмову, підслухану тоді в передпокої. Степан знову ліг і повернувся до стіни. До ранку Валентина чула, що він не спить.
Зі школи наступного дня Таня повернулася з малюнком. Завдання було про сім’ю, і вона намалювала кухню, де за одним столом сиділи всі п’ятеро. Маму можна було впізнати за фартухом, тата — за помаранчевою курткою. Зараз Мишко працював далеко від дому, але на аркуші сидів за столом разом з усіма. Себе Таня зобразила маленькою, з двома кісками. У бабусі в руках були спиці, у дідуся — молоток. Над усіма висіла лампа. Знайшлося на малюнку місце й годівничці: вона стояла на вікні, а всередині Таня намалювала трьох синиць.
Поруч із п’ятіркою вчителька вивела червоною ручкою: «Яка велика дружна сім’я». Таня притиснула аркуш магнітом до холодильника, закривши попередній малюнок про суп.
Валентина зупинилася перед своєю фігуркою, намальованою фломастером. Потім почала розглядати фотографію на стіні передпокою. Просту дерев’яну рамку вона помітила ще першого вечора, але на світлину тоді до пуття не подивилася.
Перше вересня. Таня з бантами, в білому фартушку, тримає величезний букет гладіолусів на ґанку школи з колонами. Поруч Лариса, ошатна. Сама.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.